Малюк Цахес (збірник)

 – Ну, куди вам до нашого професора Моша Терпiна, ви з ним не зрiвняетесь, бо вiн чесний чоловiк i завжди показуе нам, що все вiдбуваеться природно, вiн не оточуе себе таемничим причандаллям, як ви, пане докторе. Ну, а тепер мое вам шанування!

– Ну, – сказав доктор, – невже ви такi розгнiванi й пiдете вiд мене?

І вiн погладив кiлька разiв Фабiановi руки вiд плеча до зап'ясткiв. Тому стало якось прикро, i вiн збентежено вигукнув:

– Що ви робите, пане докторе?

– Ну, йдiть уже собi, панове, – сказав доктор.

 – Ви, пане Бальтазаре, сподiваюсь, незабаром прийдете до мене. Ми зарадимо вашiй бiдi!

– Ви не дiстанете анi гроша на чай, мiй друже! – гукнув Фабiан до золотавого швейцара i схопив його за жабо.

Але той знов нiчого не сказав, лише квiркнув i вдруге дзьобнув Фабiана в палець.

– Тварюко! – скрикнув Фабiан i вибiг з будинку.

Обидвi жаби негайно з'явилися знову й чемно вiдпровадили друзiв до самоi гратчастоi брами, яка, глухо загуркотiвши, вiдчинилась, потiм зачинилась за ними.

– Я не розумiю, – сказав Бальтазар, iдучи дорогою позад Фабiана, – зовсiм не розумiю, брате, що це сьогоднi на тобi за дивний сюртук, з такими страшенно довгими полами й коротенькими рукавами.

Фабiан глянув на себе i вражено побачив, що його коротенький сюртук ззаду подовшав до самоi землi, зате рукави пiдскочили аж до лiктiв.

– Сто кiп чортiв, що ж це таке? – вигукнув вiн i почав натягувати та обсмикувати рукави.

Спершу було ще сяк-так, але тiльки-но вони перейшли мiську браму, рукави, хоч як вiн iх обсмикував та натягував, пiдскочили знову аж до самих плечей, оголивши Фабiановi руки, а ззаду волочився шлейф, що чимраз довшав.

Усi зустрiчнi зупинялися й мало не лопали з реготу, а дiтлахи цiлими юрмами бiгли за ним, радiсно галасуючи, глузували з довгоi ряси, смикали i рвали ii з усiх бокiв. А коли Фабiан наважився знов оглянутись, то побачив, що шлейф не тiльки не вкоротився, а став ще довший. Люди на вулицi реготали й кричали все дужче, аж поки нарештi Фабiан, мало не збожеволiвши, не вскочив у якийсь дiм. Тiеi ж митi зник i шлейф.

Бальтазар не мав часу довго чудуватися з Фабiанових дивних чарiв, бо референдарiй Пульхер, спопавши його, затяг якнайдалi в провулок i сказав:

– Чого ж ти й досi не втiк, чого прилюдно вештаешся, коли за тобою гоняться з наказом про арешт!

– А що таке? Про що ти говориш? – запитав украй здивований Бальтазар.