Малюк Цахес (збірник)

]

Чарiвне люстерко i рецепт лiкаря Екштайна проти невiдомоi хвороби

Нарештi проректор Паульман вибив попiл з люльки i сказав:

– Ну, час уже йти спочивати.

– Звичайно, – промовила Веронiка, стурбована тим, що батько довго засидiвся, бо вже давно вибило десяту годину. І щойно проректор пiшов до своеi робочоi кiмнати, яка була й спальнею, ледве Франине сопiння сповiстило, що й вона мiцно заснула, як Веронiка, що про людське око також лягла в лiжко, тихенько встала, одягнулась, накинула на себе плащ i вислизнула з дому.

З того часу, як Веронiка востанне була в староi Лiзи, Анзельм усе стояв iй перед очима, i вона сама не знала, що ж то за голос раз у раз промовляе, нiби Анзельмiв опiр залежить вiд якогось ii ворога, що держить його в своiх лабетах, якi Веронiка може розiрвати лише таемничим засобом магiчного мистецтва, ii довiра до староi Лiзи зростала з кожним днем, i навiть враження чогось моторошного, жахливого так притупилось у нiй, що все химерне, дивне в iхнiх стосунках зi старою являлось Веронiцi лише в ореолi незвичайного, романтичного, i це особливо ii вабило.

Тому вона твердо вирiшила витримати пригоду в рiвнодення, хоча б iй навiть загрожувала небезпека й тисячi прикрощiв удома. Нарештi настала та фатальна нiч, якоi стара Лiза пообiцяла дати iй допомогу i розраду. Веронiка, давно вже звикнувши до думки про нiчну мандрiвку, почувала себе зовсiм бадьоро. Стрiлою пролинула вона безлюдними вулицями, незважаючи на бурю, що лютувала надворi й жбурляла iй в обличчя краплистим дощем. На церквi Воздвижения годинник глухо вибив одинадцяту годину, коли Веронiка, мокра як хлющ, пiдiйшла до хатини староi.

– Ой любочко, любочко, ти вже тут! Ну, стривай, стривай! – гукнула та згори i зараз же спустилася вниз до дверей з повним кошиком у супроводi свого кота.

 – Ну, то ходiмо, зробимо що треба, а такоi ночi мае пощастити.

Сказавши так, стара схопила холодною рукою тремтячу Веронiку, дала iй нести важкого кошика, а сама взяла казан, триногу й лопату. Коли вони вийшли в поле, дощ уже перестав, але буря лютувала ще сильнiше. В повiтрi вили тисячi голосiв. Жахливий несамовитий зойк спадав iз чорних хмар, що швидко линули по небу i все огортали в густу темряву.