Малюк Цахес (збірник)

Студент Анзельм збагнув, що з ним розмовляв князь духiв, який тепер полинув у свiй кабiнет, можливо, на переговори з променями, послами далеких планет, про те, що повинно статися з ним та з любою Серпентиною. «А то й таке може бути, – мiркував вiн далi, – що вiн чекае новин iз верхiв'я Нiлу або його вiдвiдав який маг iз Лапландii, – отож i менi слiд тепер ретельно взятися до роботи». І вiн почав студiювати незнайомi знаки пергаментного сувою. Чудова музика саду звучала над ним i огортала його солодкими пахощами, чув вiн також i хихотiння пересмiшникiв, але вже не розумiв iхнiх слiв, що йому також було до душi.

Інодi здавалося, наче шумiло смарагдове листя пальм, наче в кiмнатi променями лився нiжний кришталевий передзвiн, який Анзельм чув тiеi нещасливоi долини на вшестя пiд бузиновим кущем. Студент Анзельм, дивовижно пiдбадьорений тими звуками та свiтлом, усе глибше й глибше зосереджував своi почуття й думки на заголовковi пергаментного сувою i незабаром немовби серцем вiдчув, що тi знаки нiчого iншого не можуть означати, як тiльки слова: «Про одруження Саламандра з Зеленою Змiйкою». Нараз пролунав голосний потрiйний дзенькiт веселих кришталевих дзвiночкiв.

– Анзельме, коханий Анзельме! – вiйнуло йому з листя, i – о диво! – з пальми почала спускатися Зелена Змiйка.

– Серпентино, кохана Серпентино! – скрикнув Анзельм, мов несамовитий, в надзвичайному захватi, бо як пильнiше придивився, то побачив, що до нього спускаеться прегарна дiвчина i з невимовною тугою-жагою дивиться на нього синiми очима, якi так запали йому в душу.

Листя нiби опускалось i розтягувалось, з дерева всюди витикались колючки, але Серпентина гнучко обминала iх у своiй сукнi, яка, щiльно облягаючи ii стрункий стан, маяла й мерехтiла в повiтрi рiзними кольорами, не зачепившись за жодну колючку.

Вона сiла бiля Анзельма на те саме крiсло, обняла його i пригорнула до себе так, що вiн вiдчув подих з ii вуст, електричну теплоту ii тiла.

– Коханий Анзельме, – почала Серпентина, – тепер ти скоро будеш зовсiм мiй, своею любов'ю ти здобудеш мене, я принесу тобi золотий горнець, який ущасливить нас обох назавжди!

– О кохана, дорога Серпентино! – сказав Анзельм. – Аби тiльки менi тебе мати, то я бiльше нi про що не дбаю. Коли ти будеш моя, то я ладен i загинути серед цих чудес, що оточують мене, вiдколи я тебе побачив.