Малюк Цахес (збірник)

– Я добре знаю, – мовила Серпентина, – що те незбагненне й чудесне, яким мiй батько собi на втiху оточуе тебе, викликае в тобi переляк, але тепер, сподiваюсь, такого вже не буде, бо я того тiльки й прийшла, мiй коханий Анзельме, щоб щиро, як на сповiдi, розповiсти все, що ти повинен знати, без чого ти не збагнеш до кiнця мого батька, не зрозумiеш, хто ми з ним такi.

Анзельм вiдчув себе наче в мiцних обiймах у Серпентини, наче так злився i з'еднався з коханою, що тiльки з нею вкупi мiг рухатись i жити, тiльки ii пульс бився в його жилах i нервах.

Вiн прислухався до кожного ii слова, що вiдлунювало в найпотаемнiших глибинах його душi i, немов яскравий промiнь, запалювало в ньому небесну втiху. Вiн обняв ii стрункий стан, але мерехтливе, блискуче Змiйчине вбрання було таке гладеньке, таке слизьке, що йому здалалося, нiби вона, звинувшись, може легко вислизнути, i Анзельм аж затремтiв вiд такоi думки.

– Ах, не кидай мене, кохана Серпентино, – скрикнув вiн мимохiть, – тiльки ти – мое життя!

– Не покину тебе сьогоднi, – сказала Серпентина, – поки не розповiм усього, що ти в своiм коханнi до мене не можеш збагнути.

Знай же, любий, що мiй батько походить iз чудесного роду Саламандрiв i своiм iснуванням я завдячую його коханню до Зеленоi Змii. В прадавнi часи панував у чарiвнiй краiнi Атлантидi могутнiй князь духiв Фосфор, якому слугували духи стихiй. Одного разу Саламандр, якого князь любив найдужче (це був мiй батько), йшов розкiшним садом, що його Фосфорова мати чудесно оздобила своiми найкращими дарами, i почув, як висока Лiлея тихенько наспiвувала: «Заплющ своi оченята, поки мiй коханий, свiтанковий вiтер тебе не збудить». Вiн пiдiйшов до неi. Зворушена його палким диханням, Лiлея розкрила свое листя, i вiн побачив ii дочку, Зелену Змiйку, що дрiмала в келиху квiтки. Тодi Саламандра охопила гаряча любов до Зеленоi Змiйки, i вiн викрав ii у Лiлеi, яка в невимовнiй тузi даремно кликала своiми пахощами по всьому саду кохану доньку. А Саламандр принiс ii в Фосфорiв палац i почав благати його: «Поеднай мене з коханою, бо вона повинна бути моею назавжди».  – «Шаленцю, чого ти вимагаеш? – промовив князь духiв. – Знай: колись Лiлея була моею коханою i панувала разом зi мною, але iскра, що я заронив у неi, загрожувала iй згубою, i тiльки перемога над чорним драконом, якого тепер земнi духи тримають у кайданах, зберегла Лiлею, i ii листя досить змiцнiло, щоб замкнути в собi iскру i затримати ii.