Малюк Цахес (збірник)

Але якщо ти обнiмеш Зелену Змiйку, то жар твiй згубить ii тiло, i нова iстота, швидко зародившись, так само швидко i зникне вiд тебе». Та Саламандр не зважив на осторогу князя духiв; повний палкоi жаги, вiн схопив Зелену Змiйку в обiйми, вона розсипалась на попiл, i крилата iстота, народжена з того попелу, вiдлiтаючи, зашумiла в повiтрi. Саламандр знавiснiв iз розпачу й помчав садом, бризкаючи вогнем i полум'ям, i спустошив сад у дикому шаленствi так, що найкращi зела i квiти попадали спаленi, i зойки iхнi сповнили повiтря.

Розгнiваний князь духiв схопив Саламандра й сказав: «Вiдшумiв твiй вогонь, погасло твое полум'я, ослiпло твое промiння, спускайся на дно до земних духiв, хай вони дражнять тебе, глузують з тебе, держать в полонi, аж поки вогненна матерiя загориться знов i вирветься з землi з тобою вже як з новим створiнням». Бiдолашний Саламандр погас i впав додолу. Коли це виступив наперед старий Мимра – земний дух, що був у Фосфора садiвником, i сказав: «Пане, кому, як не менi, слiд найбiльше нарiкати на Саламандра? Хiба ж не я оздоблював металами всi тi чудеснi квiти, що вiн спалив? Хiба ж не я плекав i доглядав iхнi паростки i змарнував стiльки барв? А проте я заступлюся за бiдолаху Саламандра, бо тiльки любов, що нею i ти бував часто охоплений, призвела його до вiдчаю, в якому вiн спустошив мiй сад. Не карай же його суворо!» – «Вогонь його тепер уже погас, – промовив князь духiв, – але в часи лихолiття, коли мова природи стане незрозумiлою звироднiлому людському поколiнню, коли духи стихiй, вигнанi до своiх сфер, лише з далекоi далечини глухим вiдлунням будуть промовляти до людей, коли йому, вiдiрваному вiд гармонiйного кола, тiльки безмежна туга подаватиме темну вiстку про чудесне царство, де вiн колись жив, як ще в душi його пробували вiра i любов, у тi нещасливi часи знов загориться вогонь Саламандра, та доросте вiн тiльки до людини i як людина мусить увiйти в нужденне людське життя i терпiти всi його злигоднi. Але в нього залишаться не тiльки самi спогади про його первiсне життя, вiн знов житиме в священнiй гармонii з цiлою природою, збагне ii чудеса, i мiць спорiднених iз ним духiв стане до його послуг. У кущi лiлей вiн знов вiднайде Зелену Змiйку i вiд поеднання з нею матиме три доньки, що з'являтимуться людям в образi iхньоi матерi. Весною будуть вони гойдатись у темнiм бузиновiм кущi, i iхнi голоси звучатимуть кришталевими дзвiночками.