Малюк Цахес (збірник)

 – Адже я лише годину тому купив iх у Замковому провулку за нiкчемнi грошi?

Але Веронiка не слухала його, бо вже стояла перед люстерком, щоб побачити, чи личить iй нова оздоба, яку вона почепила в маленькi вушка. Проректор Паульман поважним тоном сповiстив ii, прибравши урочистого вигляду, про пiдвищення iхнього приятеля Гербранда i про його освiдчення. Веронiка подивилась на радника проникливим поглядом i промовила:

– Я вже давно знала, що ви хочете зi мною одружитися. Що ж, хай буде! Я вам обiцяю руку i серце, але мушу зараз же обом вам – i татовi, i нареченому – вiдкрити багато дечого, що важким тягарем лежить у мене на душi i на серцi; вiдкрити негайно, хай навiть i суп захолоне, який, бачу я, Франя вже подае на стiл.

 – І, не чекаючи на вiдповiдь проректора й радника, незважаючи на те, що в них слова вже висiли на губах, Веронiка повела далi: – Повiрте менi, любий таточку, що я кохала Анзельма вiд щирого серця i коли реестратор Гербранд, тепер уже радник, запевнив, що Анзельм легко може досягти того самого, я вирiшила, що тiльки вiн i бiльше нiхто буде менi чоловiком. Аж побачила, начебто ворожi сили намагаються вирвати його в мене, i мусила вдатися по допомогу до староi Лiзи, колишньоi моеi няньки, що тепер стала ворожкою i великою чарiвницею. Вона обiцяла допомогти менi й вiддати Анзельма цiлком у моi руки. Ми пiшли з нею опiвночi, перед осiннiм рiвноденням, на роздорiжжя; вона заклинала там пекельних духiв, i з допомогою чорного кота ми виготовили невеличке металеве люстерко, в яке менi досить було подивитися i скерувати своi думки на Анзельма, щоб цiлком заволодiти його думками й почуттями. Але тепер я щиро каюсь, що зробила так, i зрiкаюсь усiх сатанинських чарiв. Саламандр перемiг стару ворожку, я чула ii жалiбний лемент, але допомогти не могла, i коли папуга зжер ii як редьку, тодi мое металеве люстерко брязнуло й розбилося. – Веронiка дiстала скалки розбитого люстерка та пасмо кiс зi скриньки з шитвом i, подаючи iх раднику Гербранду, додала: – Ось вам, любий раднику, уламки люстерка, киньте його сьогоднi вночi о дванадцятiй годинi з Ельбського мосту, а саме звiдти, де стоiть хрест, в ополонку, а пасмо завжди носiть на грудях. Зрiкаюся ще раз усiх чаклунських чарiв i щиро бажаю Анзельмовi всiлякого щастя, бо вiн тепер з'еднав свою долю з Зеленою Змiйкою, що куди краща й багатша за мене. А я буду вас, коханий раднику, любити й поважати, як вiрна дружина.

– Ах боже, ах боже! – скрикнув проректор Паульман скрушно.