Малюк Цахес (збірник)

Архiварiус Лiндгорст легенько торкнув мене за плече i сказав:

– Годi, годi, шановний! Чого ви побиваетесь? Хiба ж ви самi не були щойно в Атлантидi i не маете там принаймнi гарненького хутiрця як поетичного маетку вашоi душi? І взагалi хiба ж Анзельмове щастя – щось iнше, як не життя в поезii, якiй вiдкриваеться найглибша таемниця природи – священна еднiсть усiх речей?

Малюк Цахес, на прiзвисько Цинобер[27 - Переклав з нiмецькоi Сидiр САКИДОН]

Роздiл перший

Маленький виродок.

Небезпека, що загрожувала пасторовому носовi.

Як князь Пафнутiй запроваджував у своiй краiнi освiту, а фея Рожабельверде попала до притулку благородних дiвчат

Недалеко вiд одного привiтного села, бiля самого шляху на розпеченiй сонцем землi лежала у знемозi бiдна обiдрана селянка. Змучена голодом i спрагою, вкрай знесилена, ледве переводячи подих, нещасна впала пiд тягарем короба, вщерть набитого хмизом, який вона ледве назбирала в лiсi помiж чагарями й деревами.

Вона вже думала, що настала ii смертна година, а отже, й кiнець невтiшному горю.

А все-таки незабаром вона спромоглася розв'язати вервечки, якими був прив'язаний короб на спинi, i поволi пересунулась на найближчий морiжок. І тут почала тяжко нарiкати.

– Чого ж це тiльки мене, – жалiлась вона, тiльки мене та мого бiдолашного чоловiка спостигло таке лихо й гiрка недоля? Та хiба ж ми не працюемо, як нiхто в селi, з ранку до вечора, солоним потом обливаючись, а гибiемо в злиднях, ледве маемо на шматок хлiба, щоб втамувати свiй голод? Три роки тому чоловiк, копаючи в садку, знайшов горщик iз золотими червiнцями, то ми вже й гадали собi – нарештi й до нас щастя завiтало, нарештi нам полегшае.

І що ж сталося? Злодii вкрали грошi, хата й клуня згорiли дощенту, жито на полi витолочило градом, i, щоб мiру наших страждань наповнити вщерть, покарало нас небо оцим маленьким виродком, якого я привела на свiт собi на ганьбу й на посмiх людям. На Лаврiна цьому малюковi буде вже два з половиною роки, а вiн ще на своiх павучих ногах не може нi стояти, нi ходити i тiльки мурчить та нявкае, немов кошеня, замiсть того щоб говорити. А жерти – жере ненатла потвора так, як добрий восьмилiтнiй хлопчисько! Та тiльки не йде iжа йому анiтрохи на пожиток. Боже милосердний, змилуйся над ним i над нами, не допусти, щоб довелося годувати його аж поки вiн вросте, нам на муку та на ще гiршi злиднi.