Малюк Цахес (збірник)

Кинь його, кинь!

Веронiка, що, власне, мала тверду незламну вдачу, зумiла скоро перемогти дiвочий страх, вiдступила крок назад i промовила поважним, рiшучим тоном:

– Бабусю! Я чула про ваш хист зазирати в майбутне i, може, надто бувши квапливою та цiкавою, хотiла довiдатися вiд вас, чи буде коли моiм Анзельм, якого я люблю i дуже шаную. І зле ви робите, що дражните мене своiм безглуздим базiканням замiсть виконати мое бажання, бо я хотiла тiльки того, що й iншi вiд вас дiставали. А що ви знаете, видно, моi найпотавмнiшi думки, то вам, певне, легко було б вiдкрити багато такого, що мене тепер мучить i лякае, але з ваших дурних наклепiв на доброго Анзельма я бачу, що нiчого бiльше вiд вас не довiдаюся.

На добранiч! – Веронiка хотiла пiти, але стара впала iй до нiг, плачучи й ридаючи, i скрикнула, мiцно тримаючи дiвчину за сукню:

– Веронiко, серденько мое, хiба ж ти не впiзнаеш уже староi Лiзи, яка тебе на руках носила, плекала, пестила?

Веронiка насилу повiрила своiм очам, бо впiзнала ii, хоч, звичайно, старiсть, а особливо двi плями-опалини дуже змiнили колишню няньку, яка вже багато рокiв тому зникла з дому проректора Паульмана.

Вона тепер була зовсiм не така. Колись замiсть бридкоi строкатоi хустки носила вона поважний чепчик, а замiсть чорного лахмiття – квiтчасту сукню. Стара пiдвелася з пiдлоги i, обiйнявши Веронiку, казала далi:

– Може, тобi й нiсенiтницею здаеться те, що я сказала, але, на жаль, це правда. Анзельм наробив менi багато шкоди, хоч i ненароком.

Вiн попав до рук архiварiуса Лiндгорста, а той хоче одружити його зi своею донькою. Архiварiус – мiй найзапеклiший ворог. Я могла б тобi розповiсти про нього багато такого, чого б ти або не зрозумiла, або злякалася б. Вiн чаклун, але ж i я чаклунка, ось воно що! Я тепер уже бачу, що ти дуже любиш Анзельма, i буду тобi скiльки стане сил допомагати, щоб ти щасливо i гарно ступила до подружнього ложа, як ти й сама бажаеш.

– Але ж господи боже, скажiть менi… – почала Веронiка.

– Цить, дитино, цить, – перебила ii стара, – я знаю, що ти хочеш. Я стала така, бо мусила, бо не могла iнакше. То слухай же! Я маю спосiб вилiкувати Анзельма вiд безглуздого кохання до Зеленоi Змiйки i привести його, вже поважним радником, у твоi обiйми. Але й ти повинна менi допомогти.

– Ви менi тiльки порадьте, бабусю, i я все зроблю, бо дуже кохаю Анзельма, – ледь чутно прошепотiла Веронiка.