Повість про санаторійну зону

Нарештi з дикого малинника вискочила Майя. Слiдом за нею своею звичайною млявою ходою – величезний волохатий анарх. Скоро лежали на своiх койках i перекидались фразами. Скоро заговорила й Унiкум: вона нiколи в таких випадках не мовчала. Унiкум мае для цього спецiальну тираду, що в нiй згадуеться Савонаролу, флорентiйцiв, аскетизм, жах, ридання й т. д., i все це недвозначний натяк на анарха.

Хтось позiхнув. Очевидно, тирада не тiльки на того, кому ii було призначено, але й на решту публiки вже не впливала.

Проте незабаром i сама Унiкум замовкла: мабуть, i iй було нудно. І справдi: промову ii зовсiм не розраховано на анархову запальнiсть. Вона добре розумiе, як важко розторсати цього ведмедя. Сказала – i все!

Тiльки за пiвгодини миршавий дiдок (лежав тут недалеко), прокидаючись, згадав:

– Хе… Хе… Тавонарола!

Цим би, очевидно, i злiквiдовано було вiдголоски на тираду Унiкум, коли б не Хлоня.

– А що то значить «тавонарола»? – спитав вiн дiдка, нервово одкинувши голову.

– Тантiменталiтм – от що! – кинув дiдок i за хiхiкав.

Цього було досить. Така вiдповiдь зiрвала Хлоню, «нашого оригiнального пацанка», як його називали хворi, «нашого меланхолiка», що за кiлька мiсяцiв встиг чотири рази збiгати до рiки топитися.

Хлоня зiрвався з мiсця i, пiдбiгши до дiдка, закричав iстерично.

– Ну да! Ну да! Сентименталiзм!.. Але ти розумiеш, що це? Чуеш, чортова тютя?

Всi обернулись. Це ж неможливо! Який-небудь молокосос – i так поводиться з дорослими.

Сестра мусить обов’язково доложити ординаторовi. Хiба анарх маленький? Та вiн же дiдка може одним пальцем убити! Хiба вiн не постоiть за себе, коли вiн всерйоз приймае цю кличку? А що тут особливого? Невже Савонарола – таке погане iм'я?.. Нарештi, чого ж анарх мовчить?.. От ще байдужий ведмiдь!

А з Хлонею треба покiнчити. Бо ж i справдi нiхто нiчого не знае про справжнiй душевний стан цього хлопця. Можливо вiн просто рисуеться… А коли вiн iстерик, треба лiкуватися, для цього есть спецiальнi лiкарнi.

Не можна допускати, щоб вiн наводив терор на весь санаторiй.

Сестра Катря заспокоювала хворих. І коли на койках стихло, вона звернулася до Хлонi:

– Навiщо ви так?.. Ах, як негарно!

Хлоня мовчав.

Анарх теж не промовив жодного слова. Всi цi «iсторii» давно йому обридли, i вiн не буде втручатися в розмову.

Краще вiн буде уважно дивитися на чисте прозоре небо i мрiяти. І вiн мрiе.