Повість про санаторійну зону

Вiн бачить, як у небi росте хрустальна фортеця з неможливо синiм фасадом, як по безкрайому горовому океанi, починаючи свiй повiтряний путь вiд експериментальноi ферми, пливуть бiлi барашки на своiх бiлорунних човнах. І коли б не цей негарний смiшок, що ним весь час смiялася Майя (була в тому смiшку якась неприемна нотка), анарх почував би себе цiлком добре. Принаймнi зараз.

Майя знову засмiялась.

Звичайно, можна повернутись i спитати, чому iй так весело. Але ж це даремно: Майя скаже, що вона згадала щось смiшне.

Нарештi, всi цi iдiотськi iсторii з Савонаролою, безперечно, не обходяться без ii злого язичка.

Сестра Катря остаточно заспокоiла хворих. Власне, нiхто й нiкого не хотiв ображати (виправдувався дехто), i зроблено невеличкий тарарам лише для того, щоб трохи збаламутити тихе озеро сiрого санаторiйного будня.

Над санаторiем стояла сторожка тиша. Проходила остання лежанка. Розкиданi по садку койки вже не перекидались голосними фразами.

Але за чверть години до дзвоника бiля пустельноi клумби на пiвнiчному краю будинку раптом виросла фiгура. Одразу ж мало не всi звернули на неi увагу.

Майя цiеi фiгури не бачила. Вона повернулася до анарха й сказала:

– Ну… як дiла?

– Не знаю! – неохоче кинув той.

Тодi Майя пiдвелась i сiла бiля нього. Потiм погладила його волохату голову своею вихоленою рукою:

– Ах ти, моя волохатко!

– Майо!.. Не треба! – тихо сказав вiн i взяв ii не в мiру тонку талiю в свою мускулясту руку.

Вона засмiялася тихим смiшком, кокетливо опустила голову, швидко метнула погляд, схопила його погляд i обидва перевела до тонкоi сорочки на своi тугi груднi яблука.

– Не тре-ба? – протягнула Майя, i, зиркнувши на веранду, раптово скинулась: – Савонаролочко! Вiн i досi тут?

Атож! І справдi бiля клумби з клунком метранпаж. Сьогоднi зранку вiн прийшов у санаторiй i рiшуче заявив, що не пiде вiдцiля. Це було трохи комiчно, але й трохи трагiкомiчно, як дехто казав.

Метранпаж заявив, що вiн хоче оселитись на санаторiйнiй зонi. Вiн мае вiд свого виробництва вiдпустку, та вiн не мае можливостi подихати свiжим повiтрям. А через те, що в державних санаторiях завше забрано всi безплатнi мiсця i – мiж нами кажучи (на це «мiж нами кажучи» метранпаж зробив декiлька наголосiв) – не тими, кому слiд забирати, – вiн революцiйним шляхом хоче виправити деякi дрiбненькi хиби «нашого» апарату.

Дзвонили до губздраву.