Повість про санаторійну зону

Анарх навiть пам'ятае: саме такий упертий, повний сарказму, з гаркавим акцентом.

Сестра здвигнула плечима й одiйшла вiд койки. Наступила нiякова мовчанка. Майя вперто дивилася на метранпажа, останнiй – iронiчно на неi. Анарх похилив голову на плече й теж мовчав. І, коли б не дiдок, що пiдсiв до нього, вiн мусив би кудись одiйти.

Дiдок нахилився до анархового вуха й знову пошепки говорив якусь нiсенiтницю про Рiчардсона, про сентименталiзм. Це була одна з його улюблених тем. Майя, мовляв, не бiблiйська Рахiль (смакував вiн далi), але щось подiбне.

Знаете: фосфоричний блиск, легенька хвороба в очах, нiжка, знаете, коли неловко сяде напроти без панталонiв.

– Хе… хе… Тантiменталiтм?

Анарх тiльки хмурився. Вiн завжди мовчки вислухував цю пошлятину: то в нiм прокидалась у такi моменти неможлива огида й презирство до цього безсилого самця, то раптом охоплювало бажання чути це слиняве белькотiння, що його вiн приймав як молитву перед своiм могутнiм тiлом.

Тепер анарх просто не чув дiдка. Вiн крадькома поглядав на метранпажа i з кожним поглядом усе бiльш находив знайомих рис у його обличчi. Один раз йому навiть здалося, що це його старий знайомий.

Пiдiйшла сестра Катря. А коли прозвучав дзвiнок i зашумiли хворi, пiдiйшов психопат.

Сестра Катря зривала одуванчики й дмухала на них. Одуванчики спалахували й тут же танули. Хлоня уважно дивився на цю процедуру й нiби щось згадував.

Розмови йшли на антирелiгiйнi теми.

Дiйшли, нарештi, до попiв, до тих, що «к чорту рясу» й на партизанських коней сiдали. Говорили й про iнших: про святих i преподобних Онанiiв i Озарiiв. Для вiдомого кола й це улюблена тема. Дiдок i тут подавав пошлятину. Особливо хвилювався психопат.

– Ви кажете пiп? Добре! Утилiзируй i попа! Нема в нетрях ячейки – хай пiп агiтуе з амвона. І потiм я думаю, – додав вiн, – що i в цiм оновленнi iкон есть своя прелiсть. По-моему, це все-таки мiстика революцii. Не погоджуетесь?

Звичайно, з ним не погоджувались.

Мало того, Майя назвала придуркуватим, за що психопат i образився.

Нарештi, коли бiля жовтого пiсочку хтось крикнув: «Хто робив – той валяв», публiка кинулась туди. І через деякий час на койцi зосталися: анарх i сестра Катря.

Ця дiвчина завше шукала побачення з анархом. Але природний такт i черезмiрна делiкатнiсть утримували ii вiд такоi безцеремонноi й уiдливоi нав'язi, на яку здiбна була Майя.