Повість про санаторійну зону

Вона буквально й остаточно нiкому не дае покою.

– Знаете, краще було б, коли б ви до мене не приставали!

– Що? – скрикнула Унiкум.

Хтось ще раз пирхнув.

Тодi Унiкум, щоб вийти з нiякового становища, пiдвелась i погладила своею рукою загорiлi анарховi груди. Потiм нахилила голову на бiк, на дикий малинник: мовляв, ходiм! І раптом одвернулась.

– От iще нелюдимий!

– І справдi: якийсь Мендель в окулярах, – сказала Майя, втручаючись у розмову, i кинула до анарха: – Чого ж ви? Сама ж кличе, ну, i йшов би!

– Нiкого я не кличу, – образилась Унiкум.

 – Подумаеш, яка цяця! – i понесла свою койку до веранди.

Майя випровадила ii iронiчним поглядом, потiм розставила руки й затопила яблуневий глуш:

– О-о-о!

– Так кричить санаторiйний дурень! – подав iз дальньоi койки психопат.

– Коли хочете знати, так кричить життя! – кинула в бiк Майя.

Психопат усмiхнувся: «Життя?». Вiн нiколи цьому не повiрить. Дiдок правий: у неi, безперечно, хворий огник в очах.

«О» пiшло в глуш, у бур'яни й там поринуло, щоб бiльше не вернутися.

Але «о» стривожило медичний персонал. Прибiгла сестра й одразу ж накинулась:

– Не можна так, Майо, – сказала вона. – Що ви робите? Я ординаторовi скажу!

Майя звернулася котятком. Майi нема. Майя нiколи не кричала.

– Хто ж?

– О! – i Майя показала пальцем на анарха.

Сестра до нього; мовляв, такий серйозний – i на тобi. Що це з ним? То невчасно на койку лягае, то ще що-небудь. Це ж недисциплiнованiсть! Так порушувати санаторiйний режим нi в якому разi не можна.

Вiн мусить негайно себе виправити – iнакше, будуть неприемностi.

Але сестру несподiвано перебив метранпаж.

– Це кричали вони! – сказав вiн, роблячи наголос на «вони», i махнув рукою в Майiн бiк.

– Що? – зробила здивованi очi Майя.

– Нiчого! – спокiйно сказав Карно i потiм раптом спитав, звертаючись до анарха: – А що то у вас лежить у кишенi?

– В кишенi?

– Я питаю: що то у вас лежить у кишенi?

Анарх зиркнув на свою кишеню й тут же почервонiв.

Проходячи повз загороджений молодняк, вiн зiрвав три яблука, що iх хотiв дати Хлонi. Тепер Карно його несподiвано поставив у таке становище, нiби вiн тiльки те й робить, що нищить заборонений молодняк.

– Яблука, – сказав вiн i витяг iх.

– Яблука ж заборонено рвати, – кинув метранпаж i перевiв свiй iронiчний погляд на Майю.

До цього часу анарх жодного разу не говорив iз Карно. І тепер йому раптом здалося, що метранпажiв голос вiн уже десь чув.