Хазяїн

Хоч ти що хоч говори – не хоче купить нового, так оце я грошей крадькома наскладала, i ми йому такий халат справимо, що вiн i сам ним любоватиметься! Бачите, через два мiсяцi рiвно будуть iменини Терентiя Гавриловича, треба, щоб халат поспiв якраз на iменини. Я не можу йому вiд себе подарувать, бо буде страшенно гнiватись, що такий розход зробила, та ще й грошi брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! Пятнадцять аршин лiонського бархату, по дев'ять рублiв аршин, i двадцять аршин шовку по три рублi, шнур товстий шовковий, чистого шовку, з китицями, – тридцять рублiв, вам за роботу п'ятдесят рублiв – всього двiстi сiмдесят п'ять рублiв.

Це вже Сонi так захотiлось. Вещ цiнна i хоч кому кинеться у вiчi, а ви запросите тiлько п'ятдесят рублiв. Розумiете? Терентiй Гаврилович як побачить, що – таку дорогу вещ можна купить задешево, сказать, за безцiнь, – зараз i купить! Так от ми й дiждемось, хоч хитрощами, що цей халат вiн скине i буде носить такий, що хоч куди – не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте пiдкладку густо-густо узорами; на полах вишийте в гладь буряки з розкiшним бадиллям, а на бортах вишийте барана i овечку. Та зробiть так, щоб вiн зразу побачив, що вещ дорога, а продаеться дешево! Розумiете?

Кравчиха. Ох, матiнко моя Мар'я Івановна, це то все розумiю, тiлько навряд чи поспiю таку дорогу вещ скiнчить за два мiсяцi: робота велика, вишивка копотка, та ще, знаете, зразок овечки i барана у мене е на подушцi, а бурякiв нема.

Марiя Івановна. Я вам дам i узори. А щоб поспiшить з роботою – вiзьмiть помiшницю: я ж i грошi платю не малi – п'ятдесят рублiв!

Кравчиха.

Та вже i день i нiч будемо удвох з дочкою стьогать i вишивать, тiлько прибавите п'ять рубликiв.

Марiя Івановна. Як гарно зробите, то й десять дам.

Входе Феноген.

Феноген. Готово?

Марiя Івановна. Готово.

Феноген. Давайте, бо гнiваються. Там якийсь чоловiк з важним дiлом. (Взяв халат i пiшов.)

Марiя Івановна. Ну, iдiть же, голубочко, я дам матерiал i узори.

Кравчиха вийшла.

Соня. Мамо! А по-мойому, вiвцi i буряки вишивать не годиться – це буде смiшно… Краще на полах i на борту квiтки та гарнi мережки, фрески, у мене е узори.

Марiя Івановна. Нi, Соню, квiтки – то инча рiч, то для молодого, а вiвцi i буряки татовi, як хазяiновi, будуть приятнiще. Я вже тата добре знаю, ходiм!

Соня. Як хочете, а я б не раiла, бо буде смiшно…

Ідуть.

Мамо! Як ви думаете, чи не сказать би татовi про предложенiе Івана Миколайовича?

Марiя Івановна. Нi, дочко.