Бондарівна

Якi тепер пани понаставали: всi ласi до жiнок, до меду доброго, та й годi! А як треба воювати з козаками, то вони нiкуди не годяться! Бо мед, венгерське i жiнки всю силу й хоробрiсть з них позабирали!.. Покажи йому Бондарiвну, то вiн од вiйська утiче! Та що там Бондарiвну; нехай яка-небудь моргуха йому кивне, то вже вiн не вояка, а бабiй…

З дверей висовуеться голова жидiвки.

Жидiвка. Мордохай! Кiм гер! (Голова ховаеться).

Мордохай. Зараз, зараз! Ой, ой!.. Якi часи настали!.. Поганi часи: пани не вмiють воювать, а жидки бiднi пропадають вiд гайдамак, як мухи восени! Вей мiр, вей мiр!.

. Що далi буде! (Пiшов).

ЯВА V

Трохи ранiше чуть за лаштунками дiвочий хор. Водять «короля». Виходить Бондарiвна.

Тетяна(iде до своеi хати). Невесело менi чогось зробилось з ними!.. І так недавно ще мене смiшило залицяння моiх женихiв i муки тi, що вiд кохання вони мали!.. А тепер? Либонь, з'являеться в менi самiй те, з чого смiялась я!..

Оксана(iде хутко до Тетяни). А знаеш ти, що наш Денис сьогодня хоче тебе сватать? Вiн пропадае за тобою!.

.

Тетяна. Молодий ще ваш Денис, йому на Сiч, а не до шлюбу шлях.

Оксана. Те ж саме й батько йому кажуть, а вiн як мертвий ходе, не слухае нiкого; одно на думцi – ти!..

Тетяна. Йому ще слави, козацького гарту добувати треба, а з ними вмiстi й розум затвердiе. Тодi уже подумае й про шлюб!..

Оксана. І скiлько ти вже вiдказала тим женихам! Всi дiвчата дивуються!.. Невже ти й досi ще не бачила такого козака, щоб серденько до нього задрижало?

Тетяна.

Сама не знаю, як сказать!.. Смiялась я з кохання, любила батька одного, його розмови про походи мене чарували, та й бiльш нiкого… а тепер…

Оксана. Що?.. Може, полюбила ти кого?.. Цiкаво!.. Чи не козак отой, Тарас, що у вас його я бачила учора?

Тетяна. Не знаю… Може, й вiн!.. Слухай, Оксано, як я його побачила, то менi так ясно стало на душi, так весело, що все б балакала, смiялась i слухала його… І хата наша яснiша стала, а в серцi – мов празник, Великдень! А як пiшов вiн з хати, то зразу все перемiнилось: скучно, все хочеться кудись iти, а куди – сама не знаю!.

. Так цiлий день собi я мiсця не знайшла. Коли ж прийшов вiн вп'ять – я знов така ж весела стала, i душу – мов пiсля довгоi зими – пригрiло сонечко весняне!.. Сама не знаю, що зо мною!..

Оксана. Може, той Тарас – який-небудь характерник, що вмiе напускать на людей таку болiзнь, та й напустив оце на тебе?..

Тетяна. О, певно, чари в нього е, та тiлько тi не злii чари!..