Батько й дочка

Батько й дочка

Борис Грiнченко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Батько та дочка» Бориса Грiнченка – психологiчна новела, позначена надзвичайним драматизмом***. Маруся живе удвох з батьком, вiн працюе на шахтi, на якiй несподiвано стаеться аварiя. Чи вернеться батько живим до дочки? Щира любов i турбота дiвчинки викликають величезну симпатiю в читачiв. Перу автора належать й iншi твори, зокрема, «Дзвоник», «На розпуттi» та iн.

Борис Грiнченко

БАТЬКО ТА ДОЧКА

І

Мала Маруся зосталася дома сама.

Мати ii вмерла, тим вона завсiгди зоставалася сама, як батько йшов на роботу.

Вони прийшли сюди з села. Маруся залюбки згадуе той час, як вона там iз матiр'ю жила. Тiльки це давно, давно було! Вона ледве пригадуе молоде вродливе обличчя з великими темними очима. Вона пригадуе, як це обличчя, без краю ласкаве, схилялося до неi, а дбайливi руки вкривали ii теплiше, i тихий материн голос казав:

– Спи, моя голубко! Спи, мое серденько!

Багато з того, що тодi було, позабувалося – адже iй тiльки чотири роки було, як мати вмерла, – але цей чарiвний образ нiколи не зникав з душi бiдноi дiвчини-сироти.

Їi батька звали Максимом. Вiн був безземельний, бо Марусин дiд, за панського ще права, був при панах, а не хлiборобом, i через те землi йому не дано. Як Максим дружився, то його матерi вже не було на свiтi, та й батько незабаром по тому вмер. Зостався Максим сам iз жiнкою.

У iх була тiльки хатка та дворища клапоть, а землю хлiборобну наймати доводилось. Поки мати Марусина жива була, – вони так-сяк господарювали; а вже як вона вмерла (тiльки п'ять год за чоловiком i пожила), то тодi господарство зовсiм занепало, бо й не можна було хазяйнувати без господинi. Максим не схотiв женитися вдруге; вiн оддав Марусю в сiм'ю до своеi сестри, а сам позабивав вiкна та дверi у батьковiй хатi та й подався заробляти на шахти.

У тiтки Маруся вижила чотири роки.

Вона завсiгди була як чужа, як приймачка у цiй сiм'i. Там було вже четверо дiтей та двое старих, – то Маруся була аж сьомою. Усiм треба було надати iсти, всiх треба було якось одягти. Тiтка з дядьком з усiеi сили працювали, годуючи сiм'ю, – тож не дивно, що вони часом натякали Марусi, що вона не «своя». Правда, Максим платив сестрi за дочку скiлькись там грошей. Тiтка з дядьком знали, що цих грошей стане, щоб прогодувати дiвчину.