Червоне і чорне

Години через пiвтори пан де Реналь повернувся з новим гувернером, одягнутим у чорний костюм, i побачив, що його дружина все ще сидить на тому самому мiсцi. Вона заспокоiлась, побачивши Жульена; дивлячись на нього, вона переставала його боятись. А Жульен й не думав про неi. Незважаючи на все недовiр'я до життя й до людей, душа його в цю мить була зовсiм дитяча. Йому здавалося, що минули вже цiлi роки з хвилини, коли вiн лише три години тому сидiв, тремтячи вiд страху, в церквi. Вiн помiтив холодний вираз обличчя панi де Реналь i зрозумiв, що вона гнiваеться за те, що вiн насмiлився поцiлувати iй руку.

Але вiн був у такiй нестямi вiд гордостi, почуваючи на собi новий, незвичний для нього одяг, i разом з тим йому так хотiлося приховати свою радiсть, що всi його рухи були позначенi якоюсь несамовитою поривчастiстю. Панi де Реналь здивовано стежила за ним.

– Бiльше солiдностi, пане, – сказав йому пан де Реналь, – якщо ви хочете, щоб моi дiти й слуги шанували вас.

– Пане, – вiдповiв Жульен, – я почуваю себе незручно в цьому новому одязi; я, бiдний селянин, носив досi тiльки куртку; якщо дозволите, я пiду в свою кiмнату й побуду на самотi.

– Яка твоя думка про це нове надбання? – спитав пан де Реналь у дружини.

Майже iнстинктивно, сама не усвiдомлюючи цього, панi де Реналь приховала правду вiд свого чоловiка.

– Мене цей селянський хлопець зовсiм не так зачаровуе, як вас; боюсь, що вашi догоджання зроблять з нього нахабу, i ви будете змушенi вигнати його, не дiждавшись кiнця мiсяця.

– Ну що ж, i виженем, це менi коштуватиме якусь сотню франкiв, а Вер'ер тим часом звикне до того, що в дiтей пана де Реналя е гувернер. Я б не досяг цiеi мети, якби залишив Жульеновi його куртку майстрового. Вигнавши його, я, певна рiч, вiдберу ту чорну пару, тканину, яку оце набрав у сукняра. Залишу тiльки готовий костюм, що купив йому в кравця i який вiн вiдразу ж одяг.

Жульен пробув у своiй кiмнатi з годину, але для панi де Реналь вона промайнула, як мить.

Дiти, почувши, що в них буде гувернер, закидали матiр запитаннями. Нарештi Жульен з'явився. Це була зовсiм iнша людина. Мало сказати, що вiн був серйозний, це була сама втiлена поважнiсть. Його познайомили з дiтьми, i вiн заговорив до них тоном, що здивував навiть самого пана де Реналя.

– Я тут для того, панове, – сказав вiн на закiнчення своеi промови, – щоб навчати вас латинi. Ви знаете, що значить вiдповiдати урок.