Червоне і чорне

Ось перед вами Бiблiя, – сказав вiн, показуючи iм маленький томик на одну тридцять другу аркуша, в чорнiй оправi. – Це iсторiя нашого Спасителя Ісуса Христа, частина, що зветься Новим завiтом. Ви завжди будете вiдповiдати менi уроки по цiй книзi, а тепер спитайте мене, я вам вiдповiм свiй урок.

Старший хлопчик, Адольф, узяв книгу.

– Розгорнiть ii навмання, – провадив Жульен, – i скажiть менi перше слово першого-лiпшого вiрша. Я проказуватиму напам'ять цю святу книгу, що мае правити нам усiм за приклад у життi, доки ви самi не спините мене.

Адольф розгорнув книгу, прочитав першi слова, i Жульен проказав напам'ять цiлу сторiнку з такою легкiстю, наче вiн розмовляв рiдною мовою. Пан де Реналь поглядав на жiнку з переможним виглядом. Дiти, побачивши подив батькiв, теж повитрiщали оченята. До дверей вiтальнi пiдiйшов лакей; Жульен все розмовляв i розмовляв латинню. Лакей спочатку завмер на мiсцi, потiм зник. Незабаром на дверях з'явились покоiвка панi й куховарка. Адольф уже встиг розгорнути книгу на восьми рiзних сторiнках, i Жульен все читав напам'ять з тiею самою легкiстю.

– Ах, Боже ти мiй, який гарнесенький абатик, – голосно промовила кухарка, добра й дуже побожна дiвчина.

Самолюбство пана де Реналя було трохи вражене. Зовсiм не намiряючись екзаменувати гувернера, вiн силкувався знайти в пам'ятi якi-небудь латинськi фрази, нарештi згадав одного Горацiевого вiрша. Але Жульен знав латинню тiльки Бiблiю. Вiн вiдповiв, насупивши брови:

– Священний сан, до якого я готуюсь, забороняе менi читати такого нечестивого поета.

Пан де Реналь навiв чимало вiршiв, що нiбито належали Горацiю. Вiн пояснив дiтям, хто такий був Горацiй, але дiти, зачарованi й захопленi, не звертали уваги на те, що казав батько. Вони дивились на Жульена.

Слуги все ще стояли бiля дверей, i Жульен вирiшив, що iспит слiд продовжити.

– Ну, а тепер, – сказав вiн наймолодшому з хлопчикiв, – хай i Станiслав-Ксав'е вкаже менi мiсце з Святого Письма.

Маленький Станiслав, сповнений гордощiв, прочитав сяк-так перше слово абзаца, i Жульен проказав усю сторiнку.

На довершення трiумфу пана де Реналя в цю мить увiйшов пан Вально, власник чудових нормандських коней, i пан Шарко де Можiрон, супрефект округи. Ця сцена затвердила за Жульеном право на звання «пан»; навiть слуги не наважились вiдмовити йому в цьому.

Увечерi до пана де Реналя збiгся на це диво увесь Вер'ер. Жульен вiдповiдав усiм з похмурим виразом, який тримав спiвбесiдникiв на певнiй вiдстанi.