Червоне і чорне

 – Ви могли стерпiти, щоб вам вiдмовив служник?

Панi де Реналь запротестувала проти цього слова, i вiн додав:

– Я висловлююсь, панi, як покiйний принц Конде, рекомендуючи своiх камергерiв молодiй дружинi: «Всi цi люди, – сказав вiн, – нашi слуги». Я вам читав це мiсце з мемуарiв Безанваля[15 - Безанваль (1722–1791) – автор мемуарiв про часи Людовiкiв XV i XVI, де докладно описано скандальну хронiку i придворнi подii тiеi доби.], дуже повчальне для пiдтримки престижу. Всi, хто не належить до дворянства, живе у вас i одержуе платню, – вашi слуги.

Я поговорю з цим добродiем Жульеном i дам йому сто франкiв.

– Ах, – друже мiй, – сказала панi де Реналь, затремтiвши вiд хвилювання, – зроби ж принаймнi так, щоб слуги не бачили.

– Авжеж! Бо вони заздритимуть, i не без пiдстав, – сказав ii чоловiк i пiшов, мiркуючи, чи не завелику суму назвав.

Панi де Реналь впала на стiлець, майже знепритомнiвши вiд тривоги. «Вiн образить Жульена, i це з моеi вини». Вона вiдчула огиду до свого чоловiка i затулила обличчя руками.

Тепер вона заприсяглася, що нiколи бiльш не дiлитиметься з ним своiми почуттями.

Побачивши Жульена, панi де Реналь вся затремтiла, в грудях iй так стиснуло, що вона не могла вимовити й слова. Збентежена, вона взяла його за руки й мiцно потиснула iх.

– Друже мiй, – нарештi сказала вона, – ви задоволенi з мого чоловiка?

– Чому ж менi не бути задоволеним, – вiдповiв Жульен, гiрко всмiхаючись. – Вiн менi дав сто франкiв.

Панi де Реналь глянула на нього, немовби вагаючись.

– Дайте менi вашу руку, – сказала вона нарештi з такою рiшучiстю, якоi Жульен ще нiколи в неi не помiчав.

Вона насмiлилась пiти до вер'ерського книгаря, хоч за ним встановилася репутацiя страшенного лiберала. Там вона вибрала на десять луiдорiв книжок, щоб подарувати своiм дiтям. Але це були саме тi книжки, якi – вона знала – хотiв мати Жульен. Вона зажадала, щоб там-таки, в книгарнi, кожен з хлопчикiв написав свое iм'я на тих книжках, якi йому припали.

Поки панi де Реналь радiла, що знайшла спосiб спокутувати свою провину перед Жульеном, вiн дивувався безлiчi книжок у книгарнi. Нiколи ще не наважувався вiн заходити в таке нечестиве мiсце; серце його трепетало. Жульен i не здогадувався, що робиться у душi панi де Реналь. Вiн глибоко замислився, як би придбати кiлька книжок, не зашкодивши своiй репутацii юнака, що вивчае теологiю.