Червоне і чорне

Своi несподiванi вигадки, якi в Парижi були б названi дотепними експромтами, панi де Реналь вважала за дурницi i соромилась висловлювати iх перед своiм чоловiком, але присутнiсть панi Дервiль пiддавала iй духу. Спочатку вона дуже несмiливо дiлилася думками; але коли жiнки довго лишалися на самотi, панi де Реналь запалювалась, довгi ранковi години минали, як одна мить, i обом подругам було дуже весело. На цей раз розважлива панi Дервiль помiтила, що ii кузина не така весела, але набагато щасливiша.

А Жульен вiдтодi як приiхав у маеток, почував себе, мов дитина, – вiн ганяв за метеликами i так само тiшився, як його учнi.

Пiсля того як йому потрiбно було раз у раз стримуватись i хитрувати, тепер, на самотi, далеко вiд людських очей, iнстинктивно не почуваючи нiякого страху перед панi де Реналь, вiн вiддавався радощам життя – таким п'янким у його вiцi – серед наймальовничiших у цiлому свiтi гiр.

Панi Дервiль з першого дня здалася йому другом; вiн поспiшив показати iй краевид, що вiдкриваеться в кiнцi новоi дорiжки пiд великими горiхами.

І справдi, вiн не гiрший, а може, й кращий, нiж найчарiвнiшi ландшафти Швейцарii чи iталiйських озер. Коли пiднятися стрiмким косогором, що починаеться за кiлька крокiв, – очi тонуть у глибоких проваллях, схили яких поросли дубовим лiсом, що спускаеться майже до самоi рiчки. Щасливий, вiльний, майже володар дому, Жульен водив на стрiмкi скелi обох приятельок, втiшаючися з iхнього захоплення таким величним краевидом.

– Для мене це як музика Моцарта, – казала панi Дервiль.

Вся краса гiрських околиць Вер'ера була отруена для Жульена заздрощами братiв i присутнiстю вiчно невдоволеного деспота-батька. У Вержi нiщо не викликало в нього цих гiрких спогадiв; уперше за все життя вiн не бачив навколо себе ворогiв. Коли пан де Реналь вiд'iжджав до мiста – а це бувало нерiдко, – вiн дозволяв собi читати, i скоро, замiсть читати вночi, ховаючи лампу пiд перекинутим вазоном, хлопець мiг спокiйно спати цiлу нiч, а вдень, пiд час перерви мiж уроками, забирався на скелi з книжкою, що була для нього единим учителем життя й предметом захоплення.

В нiй вiн знаходив i радiсть, i натхнення, i розраду в хвилини зневiри.

Деякi речi, що iх сказав Наполеон про жiнок, його мiркування про вартiсть романiв, що були моднi за тих часiв, тепер уперше навели Жульена на думки, якi в його ровесникiв з'явилися б уже давно.

Настала спека. В них установилася звичка сидiти вечорами пiд крислатою старою липою за кiлька крокiв вiд дому.