Червоне і чорне

Але замiсть поглядiв, сповнених любовноi знемоги, якi вiн сподiвався зустрiти, вiн побачив сердите обличчя пана де Реналя, який двi години тому приiхав з Вер'ера i не приховував свого незадоволення з того, що Жульен цiлий ранок не вчив дiтей; не можна уявити собi нiчого бридкiшого, нiж цей бундючний пан, коли вiн бував чимось незадоволений i вважав, що мае право виявляти свiй поганий настрiй.

Кожне в'iдливе чоловiкове слово краяло серце панi де Реналь. Але Жульен усе ще перебував у такому екстазi вiд великих подiй, якi протягом кiлькох годин хвилювали його уяву, що йому важко було враз опуститися на землю й прислухатись до грубих зауважень пана де Реналя.

Нарештi вiн вiдповiв йому досить рiзко:

– Я нездужав.

Тон його вiдповiдi мiг би образити й не таку вразливу людину, як вер'ерський мер. Йому схотiлося негайно вигнати Жульена, i його стримало тiльки те, що вiн узяв собi за правило нiколи не поспiшати в справах.

«Цей нiкчемний хлопчисько, – подумав вiн, – створив собi певну репутацiю в моему домi.

Вально може взяти його до себе або вiн одружиться з Елiзою i в обох випадках у глибинi душi смiятиметься з мене».

Незважаючи на всi його мудрi мiркування, невдоволення пана де Реналя все-таки вибухнуло в грубiй лайцi, яка помалу роздратувала Жульена. Панi де Реналь насилу стримувала сльози. Як тiльки снiданок кiнчився, вона попросила Жульена провести ii на прогулянку i по-дружньому сперлася на його руку. Але на все, що йому казала панi де Реналь, вiн тiльки стиха повторював:

– Ось вони якi, цi багатii!

Пан де Реналь iшов поруч з ними; його присутнiсть iще збiльшувала лють Жульена, який раптом помiтив, що панi де Реналь пiдкреслено сперлася на його руку.

Жульеновi стало неприемно, вiн рiзко вiдштовхнув ii i вiдсмикнув руку.

На щастя, пан де Реналь не побачив цього нового зухвальства, його помiтила тiльки панi Дервiль; ii подруга розплакалась. Саме цiеi хвилини пан де Реналь почав кидати камiнцями в якусь сiльську дiвчинку, що йшла забороненою стежкою через сад.

– Пане Жульене, благаю вас, вгамуйтеся, подумайте: в усiх бувае поганий настрiй, – поквапливо сказала йому панi Дервiль.

Жульен кинув на неi холодний погляд, у якому вiдбилася безмежна зневага.

Цей погляд здивував панi Дервiль; але вiн вразив би ii ще бiльше, якби вона вгадала його справжне значення: вона прочитала б у ньому якусь невиразну надiю на найлютiшу помсту. Безперечно, саме такi хвилини приниження створюють робесп'ерiв.