Червоне і чорне

Жульен помiтив ii збентеження i негайно скористався з нього.

– В мене до вас iще одне велике прохання: благаю вас, панi, не дивiться на цей портрет – це моя таемниця.

– Це таемниця! – повторила ледь чутно панi де Реналь.

Але, хоч вона й виросла серед людей, що чванилися багатством i були байдужi до всього, крiм наживи, кохання збудило в нiй великодушнiсть. Вона була прикро вражена, але з найщирiшою самовiдданiстю почала розпитувати Жульена про деякi подробицi, потрiбнi для того, щоб як слiд виконати його доручення.

– Отже, – повторила вона, iдучи, – кругла коробочка з чорного картону, зовсiм гладенька.

– Так, панi, – вiдповiв Жульен тим суворим тоном, який з'являеться в хвилину небезпеки.

Блiда, немов iдучи на смерть, панi де Реналь зiйшла на третiй поверх. На довершення мук вона вiдчула, що ось-ось знепритомнiе; але свiдомiсть того, що конче треба допомогти Жульеновi, повернула iй сили.

«Потрiбно за всяку цiну дiстати ту коробочку», – казала вона собi, прискорюючи ходу.

Було чути, як ii чоловiк розмовляе з лакеем саме в кiмнатi Жульена.

Та, на щастя, вони перейшли в дитячу кiмнату. Вона пiдняла матрац i засунула руку в солому так рвучко, що подряпала усi пальцi. Хоч яка чутлива до болю, панi де Реналь зараз його навiть не помiтила, бо майже тоi самоi хвилини намацала гладеньку поверхню картонноi коробочки. Вона схопила ii i вибiгла з кiмнати.

Ледве панi де Реналь позбулася страху, що ii побачить чоловiк, як думка про цю коробочку так жахнула ii, що вона й справдi мало не впала непритомна.

«Значить, Жульен закоханий, i ось тут, у мене в руках, портрет жiнки, яку вiн кохае».

Опустившись на стiлець у передпокоi бiля дверей його кiмнати, панi де Реналь поринула в муки ревнощiв, ii недосвiдченiсть допомогла iй i тут. Здивування, яке вона вiдчула, полегшувало ii муки. Увiйшов Жульен, схопив коробочку, не сказавши нi слова, не подякувавши, побiг до себе в кiмнату, розпалив камiн i кинув коробку в огонь. Блiдий i знесилений, вiн дуже перебiльшував небезпеку, що йому загрожувала.

«Портрет Наполеона! – казав вiн сам собi, похитуючи головою. – І його зберiгае у себе людина, яка висловлюе палку зненависть до узурпатора! І раптом цей портрет знаходить затятий роялiст Реналь, такий розгнiваний на мене зараз! А на довершення необережностi – на зворотi портрета рядки, писанi моею рукою. Тут уже не може бути нiякого сумнiву щодо мого захоплення Наполеоном! І кожне з цих освiдчень датоване. Останне – позавчорашнiм числом.