Червоне і чорне

Почуття його були приемнi, але не пристраснi. Ідучи в свою кiмнату, вiн думав тiльки про одне: яке це щастя – знов поринути в читання улюбленоi книги. Для юнака в двадцять рокiв думка про широкий свiт i про те, як вiн здивуе цей свiт, переважае все iнше.

Але незабаром вiн вiдклав книгу. Мiркуючи про перемоги Наполеона, вiн якось по-новому глянув i на свою перемогу. «Так, я виграв бiй, – думав вiн, – але треба скористатися зi своеi перемоги, треба принизити гордiсть цього зарозумiлого дворянина, поки вiн вiдступае.

Так дiяв Наполеон. Треба зажадати вiдпустку на три днi, щоб вiдвiдати мого приятеля Фуке. Якщо пан де Реналь вiдмовить менi, я знову йому заявлю, що пiду вiд нього, – i вiн поступиться».

Панi де Реналь нi на хвилину не заплющила очей. Їй здавалося, ще вона досi зовсiм не жила. Вона знову переживала в думцi те раювання, що охопило ii, коли вiдчула, як Жульен вкривае ii руку жагучими поцiлунками.

І раптом iй спало на думку жахливе слово «перелюбство». Перед нею постало усе найвiдразливiше, що може тiльки брудна розпуста вкласти в уявлення про чуттеву любов.

Цi переживання намагались потьмарити й забруднити нiжний i прекрасний Жульенiв образ i щастя кохати його. Майбутне малювалось iй у зловiсних барвах. Панi де Реналь уже бачила, як усi зневажають ii.

Це були жахливi хвилини; душа ii блукала в невiдомих краях. Щойно iй випало несподiване щастя, а вона вже поринула в безодню пекельних мук. Панi де Реналь не уявляла, що можна так страждати, розум ii затьмарився.

На мить у неi майнула думка признатися чоловiковi в тому, що вона боiться закохатися в Жульена. Їй довелося б тодi розказати про нього все. На щастя, вона пригадала, як колись, напередоднi весiлля, тiтка повчала ii, наскiльки небезпечно бути вiдвертою з чоловiком, що зрештою е володарем своеi дружини. В нестерпному розпачi вона заламувала руки.

В уявi панi де Реналь безладно виникали суперечливi й болiснi думки. То вона боялась, що Жульен не любить ii, то раптом ii охоплював жах, вона вiдчувала себе злочинницею й тремтiла так, немов ii завтра мали поставити до ганебного стовпа на мiськiй площi у Вер'ерi з дощечкою на грудях, що оповiщае всiх про ii перелюбство.

Панi де Реналь не мала нiякого життевого досвiду; навiть при спокiйнiй розважливостi й добрiй пам'ятi, iй не спало б на думку, що завинити перед Богом – це не те, що стати жертвою загальноi зневаги й зазнати прилюдноi ганьби.