Червоне і чорне

Коли страхiтлива думка про перелюбство i про все те безчестя, до якого, здавалось iй, неминуче призводить цей злочин, покидала ii i коли вона починала мрiяти про щастя жити з Жульеном в невинностi, як жила досi, ii жахала нестерпна думка, що Жульен любить iншу жiнку. Вона пригадувала, як вiн зблiд, злякавшись, що в нього вiдберуть ii портрет або що вiн скомпрометуе ii, якщо хтось його побачить. Уперше вона помiтила страх на його благородному й спокiйному обличчi. Нiколи вiн не виявляв такого хвилювання через неi або через ii дiтей.

Ця думка завдавала таких страждань, яких не може витерпiти людська душа. Панi де Реналь мимохiть застогнала, i стогiн розбудив покоiвку. Раптом вона побачила перед собою полум'я свiчки i впiзнала Елiзу, що стояла бiля ii лiжка.

– То це вас вiн кохае? – скрикнула вона в нестямi. Покоiвка, здивована незвичайним збудженням своеi панi, на щастя, не звернула нiякоi уваги на цi дивнi слова. Панi де Реналь зрозумiла, що допустилася якоiсь необережностi.

– В мене гарячка, – сказала вона, – я, здаеться, марила. Побудьте зi мною.

Змушена стримуватись, вона помалу прийшла до тями, i iй стало трохи легше. Розум, що покинув ii, поки вона була в напiвзабуттi, тепер прояснився. Щоб уникнути пильного погляду покоiвки, вона наказала iй читати газету. Пiд монотонний голос дiвчини, що читала довгу статтю «Щоденноi газети», панi де Реналь прийшла до доброчесного рiшення, – коли вона побачить Жульена, триматися з ним якомога холоднiше.

XII. Подорож

В Парижi можна побачити людей елегантних, у провiнцii трапляються люди сильноi вдачi.

    Сiйес

На другий день, о п'ятiй годинi, перше нiж панi де Реналь вийшла з спальнi, Жульен уже вiдпросився в господаря на три днi. Несподiвано для себе Жульеновi захотiлося побачити панi де Реналь, йому пригадалась ii прекрасна рука. Вiн вийшов у сад; вона довго змусила себе чекати. Але якби Жульен любив ii, вiн помiтив би ii за прочиненими вiконницями другого поверху; притулившись чолом до шибки, вона дивилася на нього.

Нарештi, всупереч усiм добрим намiрам, панi де Реналь наважилась вийти в сад. Замiсть звичайноi блiдостi, на лицi ii зараз палав рум'янець. Ця щиросерда жiнка видимо хвилювалась. Якась вимушенiсть, навiть гнiв порушували властивий iй вираз спокiйноi ясностi, яка немов пiдносила ii високо над буденною суетою i надавала ii небесним рисам надзвичайноi чарiвностi.

Жульен поквапно пiдiйшов до неi.