Червоне і чорне

Жульен був у захватi вiд своеi хитромудроi iдеi – скористатися з усунення вер'ерського кюре й залишити собi вихiд, щоб мати змогу взятися за торгiвлю, якщо прикра обережнiсть переможе в ньому героiзм.

XV. Крик пiвня

Любов «амор» зоветься по-латинi,

Бува, що й смерть несе вона людинi,

Коли закоханi терпiть повиннi

Гризоти, сльози й муки безупиннi.

    Пiсенник «Герб любовi»

Якби Жульен мав хоч трохи проникливостi, яку так безпiдставно собi приписував, вiн мiг би пишатись наступного дня з того враження, яке справила його подорож у Вер'ер.

Вiн пiшов, i всi його промахи були забутi. Але Жульен був похмурий цiлий день. Увечерi в нього з'явилася зухвала думка, про яку вiн одразу ж дуже смiливо сповiстив панi де Реналь.

Як тiльки вони сiли в саду, Жульен, не дiждавшись навiть, поки стемнiе, нахилився до вуха панi де Реналь i, ризикуючи зовсiм скомпрометувати ii, сказав:

– Панi, цiеi ночi, о другiй годинi, я прийду до вас у кiмнату, менi треба вам щось сказати.

Жульен тремтiв вiд страху – що, як вона згодиться на його домагання? Роль звабника так його гнiтила, що якби вiн мiг дати собi волю, то на кiлька днiв зачинився б у себе в кiмнатi, щоб не бачити цих жiнок. Вiн розумiв, що вчора своею «мудрою» поведiнкою звiв нанiвець усi досягнутi напередоднi успiхи, i вже й сам не знав, що робити.

Панi де Реналь вiдповiла на його зухвалу заяву з щирим, анiтрохи не перебiльшеним обуренням. В ii вiдповiдi, промовленiй майже пошепки, йому виразно почулось «пхе».

Пославшися на те, що вiн мае щось сказати дiтям, Жульен пiшов у iхню кiмнату, а повернувшися, сiв бiля панi Дервiль, якомога далi вiд панi де Реналь. Таким чином вiн позбавив себе можливостi взяти ii руку. Розмова набула серйозного тону, i Жульен загалом з честю ii пiдтримував, якщо не рахувати кiлькох пауз, коли вiн знову починав ламати собi голову: «Що б його вигадати, щоб примусити панi де Реналь знову виявити до мене ту прихильнiсть, яка три днi тому дала менi пiдставу думати, що панi де Реналь моя!»

Жульен був дуже пригнiчений тим майже безнадiйним станом, в якому опинились його справи.

А проте успiх завдав би йому ще бiльшоi прикростi.

Коли опiвночi всi розiйшлися, Жульен дiйшов невтiшного висновку, що панi Дервiль його глибоко зневажае i що, мабуть, не кращi почуття i в панi де Реналь.

У гнiтючому настроi, почуваючи себе приниженим, Жульен не мiг заснути.