Червоне і чорне

І тут, серед бiлого дня, наш герой не вигадав нiчого кращого, як пiдсунути свiй чобiт i злегка наступити на маленьку нiжку панi де Реналь, ажурнi панчiшки й гарненькi паризькi черевички якоi, безперечно, привертали до себе увагу галантного супрефекта.

Панi де Реналь страшенно перелякалась; вона нiби ненароком впустила на пiдлогу ножицi, клубок шерстi, голки, щоб жест Жульена мiг здатись незграбною спробою пiдхопити на льоту ножицi, якi впали зi столу. На щастя, маленькi ножицi з англiйськоi сталi зламались, i панi де Реналь почала нарiкати, що Жульен не встиг iх спiймати.

– Ви ж ранiше за мене помiтили, що вони падають, ви могли б пiдхопити iх, а замiсть того ви так старалися, що тiльки боляче наступили менi на ногу.

Вона зумiла обдурити супрефекта, але не панi Дервiль. «У цього гарненького хлопчиська кепськi манери!» – подумала вона; життева мудрiсть провiнцiйного свiту таких грiхiв не прощае. Панi де Реналь знайшла слушну хвилину, щоб попередити Жульена:

– Прошу бути обережним, я вимагаю.

Жульен сам усвiдомлював свою незграбнiсть; вiн сердився на себе й довго обмiрковував, чи слiд йому розгнiватись на це «я вимагаю». Жульену вистачило розуму подумати: «Вона могла б сказати менi „вимагаю“, коли б iшлося про виховання дiтей, але якщо вона вiдповiдае на мое кохання, то повинна вважати, що ми рiвнi. Там, де немае рiвностi, нема й кохання…» І вiн почав пригадувати всi прописнi iстини про рiвнiсть. Розгнiваний, вiн раз у раз повторював вiрш Корнеля, який йому прочитала панi Дервiль кiлька днiв тому:

…Кохання рiвнiсть створюе, а не шукае…

Жульен, не мавши зроду жодноi коханки, уперто грав роль донжуана i поводився весь день як несусвiтний дурень.

Одне тiльки вiн розсудив правильно: нарiкаючи i на самого себе, й на панi де Реналь та з жахом думаючи, що надходить вечiр, коли доведеться сидiти в темному саду поруч iз нею, вiн сказав пановi де Реналю, що йде у Вер'ер до кюре, пiшов пiсля обiду й повернувся аж пiзно вночi.

Коли Жульен прийшов у Вер'ер, пан Шелан саме перебирався: зрештою старого священика таки звiльнили, i його мiсце зайняв вiкарiй Маслон. Жульен узявся допомагати доброму кюре, i раптом йому спало на думку написати Фуке, що непереборний потяг до служiння церквi спочатку не дозволив йому прийняти його ласкаву, дружню пропозицiю, але тепер вiн побачив таку несправедливiсть, що, мабуть, буде краще для спасiння його душi вiдмовитися вiд священицького сану.