Червоне і чорне

– Боже мiй, – казала вона, – якщо мiй чоловiк щось почуе, я пропала!

Жульен, що заздалегiдь приготував кiлька красивих фраз, пригадав одну з них:

– А вам було б жаль розстатися з життям?

– Ах, в цю хвилину – дуже жаль! Та однаково, я не пошкодувала б, що пiзнала вас.

Жульен вважав за потрiбне для пiдтримки своеi гiдностi вернутись до себе завидна i навмисно без будь-яких заходiв обережностi.

Непослабна увага, з якою вiн постiйно стежив за своiми найдрiбнiшими вчинками, вдаючи досвiдченого чоловiка, на цей раз стала йому в пригодi: коли вони з панi де Реналь зустрiлися за снiданком, його поведiнка була зразком обережностi.

А вона не могла на нього дивитися, не заливаючись рум'янцем, i воднораз iй несила було прожити й хвилини, не глянувши на нього. Вона сама вiдчувала свое збентеження, i вiд того, що з усiх сил намагалась його приховати, нiяковiла ще бiльше. Жульен лише раз пiдвiв на неi очi. Спочатку панi де Реналь була в захватi вiд його витримки. Але, коли цей единий погляд бiльш не повторився, вона стурбувалась: «Може, вiн уже не любить мене, – казала вона собi, – я надто стара для нього; я на цiлих десять рокiв старша».

Коли вони йшли з iдальнi в сад, вона схопила й стиснула Жульенову руку.

Здивований таким несподiваним i незвичайним проявом почуття, Жульен глянув на неi полум'яним зором. Вона здавалася йому дуже красивою за снiданком, i хоч вiн опускав очi, але весь час уявляв собi всi ii принади. Цей погляд втiшив панi де Реналь, хоч i не розвiяв усiх ii побоювань, якi майже заглушили докори сумлiння.

За снiданком чоловiк нiчого не помiтив, чого не можна було сказати про панi Дервiль. Вона вирiшила, що панi де Реналь готова морально впасти. Протягом цiлого дня ця смiлива й рiшуча жiнка з почуття дружби дошкуляла своiй подрузi натяками, якi мали змалювати в найжахливiших барвах небезпеку, що загрожувала панi де Реналь.

Панi де Реналь не терпiлося зостатись на самотi з Жульеном; вона хотiла спитати його, чи кохае вiн ii ще.

Увечерi, в саду, панi Дервiль подбала, щоб сiсти мiж панi де Реналь i Жульеном. І панi де Реналь, яка плекала чарiвну мрiю – як вона зараз потисне Жульенову руку i пiднесе ii до своiх уст, – не змогла навiть перекинутися з ним жодним словом.

Ця перешкода тiльки збiльшила ii хвилювання. Вона гiрко дорiкала собi.