Червоне і чорне

Вона так картала Жульена за те, що вiн необережно прийшов до неi вночi, що тепер тремтiла вiд страху, – раптом вiн не прийде бiльше? Панi де Реналь рано повернулася з саду й зачинилась у себе в кiмнатi; але, не витримавши, вийшла й приклала вухо до дверей коханого. Хоч як терзала ii тривога й пристрасть, вона все ж не наважилась увiйти. Такий вчинок здавався iй остаточним падiнням, бо саме це викликае в провiнцii найбiльше глузувань.

Ще не всi слуги лягли спати. З обережностi вона змушена була нарештi повернутися у свою кiмнату.

Двi години чекання були для неi наче два столiття катувань.

Але Жульен був надто вiрний тому, що вiн називав своiм обов'язком, i пунктуально виконував усе, що сам для себе вирiшив.

Щойно пробила перша година ночi, вiн тихо вийшов з своеi кiмнати, переконався, що хазяiн дому мiцно спить, i прослизнув до панi де Реналь. На цей раз вiн зазнав бiльше втiхи, бо менше думав про те, щоб грати свою роль. В нього розплющились очi; вiн став бачити й чути. Те, що панi де Реналь сказала йому про своi лiта, надало йому деякоi впевненостi у собi.

– О Боже мiй! Адже я на десять рокiв старша за вас! Як ви можете мене любити? – повторювала вона без будь якого намiру, просто тому, що ця думка гнiтила ii.

Жульен не розумiв, чого вона страждае, але бачив, що це страждання щире, i майже зовсiм забув про свiй страх здатися смiшним.

Його безглузде побоювання, що через низьке походження до нього ставляться, мов до коханця-слуги, також розвiялось.

В мiру того, як пристраснiсть Жульена заспокоювала його несмiливу коханку, вона потроху ставала знов щасливою, до неi поверталася здатнiсть придивлятись до свого любого. На щастя, цього разу в нього майже не помiчалось тiеi заклопотаностi, через яку вчорашне побачення було для нього тiльки перемогою, а не насолодою. Якби панi де Реналь помiтила його намагання витримати роль, це сумне вiдкриття назавжди отруiло б ii щастя. Вона побачила б у цьому тiльки сумний наслiдок рiзницi iхнього вiку.

Хоч панi де Реналь нiколи не задумувалась над проблемами кохання, але нерiвнiсть вiку, як i нерiвнiсть достатку, е однiею з улюблених тем провiнцiйних жартiв, коли мова заходить про любов.

Минуло кiлька днiв, i Жульен закохався з усiм запалом юностi.

«Треба визнати, – казав вiн сам собi, – вона добра, як ангел, а вродливiшоi за неi жiнки немае у свiтi».

Думка про те, що треба грати якусь роль, майже зовсiм зникла з його голови.