На дні

Насеред казнi стояло вузьке залiзне лiжко з сiнником, вогким i брудним, як усе, напханим давно невiдмiнюваною, перегнилою соломою. В кутi пiд стiною стояло друге таке саме лiжко. Нi простирала, нi верети нiякоi, нi звичайноi арештантськоi подушки солом'яноi не було. Воздух у тiй казнi був густий та затхлий, бо анi вiкно, анi дверi не могли впускати тiльки свiжого повiтря, кiльки було треба. А в кутi близ дверей стояла звичайна арештантська посуда «катерина», приткана про славу якоюсь щербатою, непристаючою накривкою, i вiд неi розходився вбиваючий сморiд, наповняв казню i пронiмав собою все, окружав усi предмети в тiй пекольнiй катiвнi, немов обдавав iх якоюсь атмосферою огидства та прокляття.

А близ тоi посуди стояла друга – великий, угорi широкий, нiчим не прикритий скопець з водою – до пиття!

Довго роззирався Темера, сильно натужував своi непривичнi очi, поки розглядiв усi тi предмети, глузуючi з нього своiм нехарством, своею нелюдською поганню.

Його серце здавилось, мов у льодових клiщах, поганий, вонючий воздух захопив йому вiддих, i вiн закашлявся, аж сльози стали в очах.

В казнi ще нiхто не вiдзивався, хоть i чути було важке сапання кiлькох немов надавлених грудей. Темера почав роздивляти своiх товаришiв недолi.

На сiннику пiд стiною лежав, простягшися i пакаючи череп'янку-люльку, дiд около п'ятидесяти лiт, з чорною, кругло обстриженою бородою, з повним, набресклим лицем, зi щудлом при правiй нозi.

Се був, впрочiм, плечистий, кремiзний чоловiк. Його дрантива сорочка була брудна, немов кiлька мiсяцiв непрана. Вiн лежав, оперши голову на локоть руки, а ноги накрив полотняним, брудним каптаном. Його невеличкi сивi очi спокiйно, трохи навiть смiшковато дивилися на нового арештанта-панича.

При ногах дiда, скулившися вдвое, мов песик, лежав невеликий чорноволосий хлопчик в чорних мiських штанах, в бруднiй сорочцi зо склепового тонкого полотна, немилосердно пофалатанiй на всi боки, так що всюди з-пiд шмат виднiлося буробронзове тiло.

Лиця його не мiг Андрiй доглянути, бо вiн спав твердо i не прокинувся навiть вiд стуку дверей.

На другiм лiжку лежав чоловiк середнiх лiт, крепкий, приземистий, з оголеною бородою i обстриженим вусом. Шмаття на нiм було добре i не надто ще брудне, – видко було, що недавно вiн дiстався до сього мiсця «смрада i печалi».