Пані Боварі. Проста душа (збірник)

Розходячись з обiднi, люди бачили його на порозi дому в гарних вишиваних пантофлях.

З роботи повертався вiн пiзно – о десятiй, а то й о дванадцятiй ночi. Вiн просив чогось поiсти, i Емма сама подавала йому, бо служниця вже спала. Вiн скидав сюртук, щоб почувати себе вiльнiше за вечерею. Перебере всiх людей, яких зустрiчав за день, усi села, в яких побував, усi рецепти, якi прописав, i, задоволений iз самого себе, доiсть рештки печенi, погризе шматочок сиру, схрумае яблуко, доп'е графинчик вина, а потiм пiде в спальню, ляже горiлиць i захропе.

Вiн давно вже звик спати в нiчному ковпаку. Фулярова хустка зсовувалась у нього з голови, i на ранок розкуйовджене волосся лiзло йому в вiчi, все в пуху – наволочка часто розв'язувалась вночi. Вiн завжди носив високi чоботи з грубими косими брижами на пiдйомi i з зовсiм прямими, наче натягнутими на дерев'яний копил, передками й халявами. На селi i в таких добре, казав вiн.

Мати схвалювала таку ощаднiсть; вона приiздила до сина, як i ранiше, коли чоловiк здiймав дома велику бучу.

Проте панi Боварi-мати якось вiдразу не злюбила невiстки. У неi, мовляв, надто великопанськi замашки: дрова, цукор i свiчки тануть, як у багатому домi, а вугiлля спалюеться за раз стiльки, що стало б на десять обiдiв! Свекруха розкладала бiлизну в шафi й навчала невiстку, як наглядати за рiзником, коли той приносить м'ясо. Емма покiрно вислухувала тi напучення, панi Боварi на них не скупилась. Увесь день тiльки й чути було, що «доню» та «мамо». Обидвi говорили, пiдiбравши губи, вимовляли пестливi слова, а голос аж тремтiв од притамованоi лютi.

Коли жила панi Дюбюк, мати почувала себе першою в синовому серцi. Тепер любов Шарля до Емми здавалась iй зрадою, грабунком, i вона дивилась на його щастя з нiмою журбою, як збанкрутiлий багач заглядае з вулицi у вiкна свого колишнього дому i бачить за столом чужих людей. Мати нiби ненароком нагадувала Шарлю про своi турботи й самопожертву i, порiвнюючи iх з Емминим недбальством, доказувала, як нерозважливо любити надмiрно таку жiнку.

Шарль не знав, що вiдповiдати; вiн шанував матiр i безмежно кохав дружину. Вiн вважав судження панi Боварi безпомильними, але Емма була в його очах бездоганна. Коли стара iхала додому, вiн пробував часом несмiливо повторити якесь безневинне ii зауваження – тими самими словами. Але Емма моментально доводила йому, що вiн помиляеться, i спроваджувала його до хворих.