Дика качка

Ти глузуеш? Мабуть, не вiриш моiм словам? По книгах, звичайно, цього перевiрити не можна; таких видаткiв я нiколи не записую.

Грегерс (з холодною посмiшкою). М-так, мабуть, бувають видатки такого роду, що найкраще iх не записувати.

Верле (вражений). До чого це ти ведеш?

Грегерс (палко). Ти записав до книг видатки на навчання Яльмара Екдаля фотографування?

Верле. Я? Чи записав?

Грегерс. Я тепер знаю, що ти взяв цi видатки на себе. І знаю так само, що ти не поскупився дати змогу молодому Екдалевi завести дiло, влаштуватися.

Верле. От бачиш, а ще кажуть, що я нiчого не зробив для Екдалiв! Можу тебе запевнити, цi люди коштували менi чимало.

Грегерс. А ти записав до книг хоч деякi з цих видаткiв?

Верле. Навiщо ти ставиш менi запитання?

Грегерс. О, на це е своi причини. Слухай-но, скажи менi… твое палке спiвчуття до сина твого давнього друга… почалося саме з того часу, коли вiн надумав одружитися?

Верле. Якого чорта!.. Де вже менi це пам'ятати через стiльки рокiв?

Грегерс.

Ти менi писав тодi – суто дiлового листа, звичайно, – i в приписцi коротенько згадав, що Яльмар Екдаль одружився з фрьокен Гансен.

Верле. Вiрно, ii так i звали.

Грегерс. Але ти не згадав, що ця фрьокен Гансен була Гiна Гансен, наша колишня економка.

Верле (вимушено-насмiшкувато). Я не припускав, що ти особливо цiкавився нашою колишньою економкою.

Грегерс. Я i не цiкавився. Але… (знижуючи голос) здаеться, iншi тут у домi дуже цiкавилися нею.

Верле. Що ти хочеш сказати? (Запально.

) Чи не на мене натякаеш?

Грегерс (тихо, але твердо). Так, я на тебе натякаю.

Верле. І ти смiеш!.. Дозволяеш собi!.. А цей невдячний, цей фотограф… Як смiе вiн зводити такi обвинувачення!

Грегерс. Яльмар i словом не зачепив цього. Не думаю, щоб вiн мав хоч найменшу пiдозру.

Верле. То з чого ж ти взяв? Хто мiг тобi сказати таке?

Грегерс. Моя бiдна, нещасна мати. Вона менi сказала це, коли я востанне бачився з нею.

Верле. Твоя мати! Цього й слiд було сподiватися. Ви з нею завжди заодно були.

Вона й пiдбурювала тебе проти мене з самого початку.

Грегерс. Нi, не вона, а ii муки i страждання – усе, що зломило ii i привело до загибелi.

Верле. О, в неi зовсiм не було причин отак страждати i терпiти; у всякому разi, не бiльше як у багатьох iнших! Але з хворобливими, екзальтованими особами не заговориш. Я це достатньо вiдчув… І от ти тепер носишся з цими пiдозрами… порпаешся в купi старих пересудiв i плiток, якi ганьблять твого батька.