Дика качка

Тобi, у всякому разi, спасибi, Грегерсе, за те, що ти запросив мене на обiд до твого батька. Тепер я бачу, що ти бiльше нiчого не маеш проти мене.

Грегерс (здивовано). З чого ти взяв, що я щось мав проти тебе?

Яльмар. Ну, першi роки все-таки мав.

Грегерс. Коли ж це?

Яльмар. Пiсля того великого нещастя. Воно й природно з твого боку. Адже й твого батька мало не втягли тодi в… в усi цi жахливi iсторii!

Грегерс. І тому я мав сердитися на тебе? Хто тобi втовкмачив це в голову?

Яльмар. Та вже я знаю, Грегерсе.

Твiй батько сам менi казав.

Грегерс (вражений). Батько! Он воно що! Гм… І через це вiдтодi ти й разу не нагадав менi про себе… хоча б словом?

Яльмар. Так.

Грегерс. Навiть коли засновував фотографiю?…

Яльмар. Батько твiй сказав, що лiпше не писати тобi нi про що.

Грегерс (дивлячись просто перед собою). Так, так, мабуть, вiн мав рацiю… Але скажи менi тепер, Яльмаре… чи вдоволений ти своiм становищем?

Яльмар (злегка зiтхнувши). Та-ак, власне, не можу поскаржитись. А спочатку, як можеш догадатися, менi було трохи не по собi.

Адже в зовсiм iншi умови життя потрапив. Та й взагалi все пiшло iнакше. Це велике нещастя з батьком, розорення… сором i ганьба, Грегерсе…

Грегерс (здригаючись). Так-так, так-так…

Яльмар. Нiчого було й думати продовжувати освiту. У нас нi копiйки не залишилось. Навiть ще борги виявились. Найбiльше твоему батьковi, здаеться…

Грегерс. Гм…

Яльмар. Ну, я, знаеш, i вирiшив за краще враз порвати всi старi зв'язки i вiдносини. Це особливо радив менi твiй батько.

А оскiльки вiн виявив таку готовнiсть пiдтримати мене…

Грегерс. Батько?

Яльмар. Авжеж; хiба тобi не вiдомо? А то звiдки б менi було взяти грошi, щоб навчитися фотографii i вiдкрити ателье? Адже це недешево коштуе.

Грегерс. І на все це дав грошi батько?

Яльмар. Ну звичайно, мiй милий. Хiба ти не знаеш? Я так його зрозумiв, що вiн про все писав тобi.

Грегерс. Жодного слова про те, що це вiн усе влаштував. Забув, мабуть. Ми з ним взагалi обмiнюемося лише суто дiловими листами.

То, виходить, це все батько!..

Яльмар. Звичайно; вiн тiльки не хотiв, щоб люди про це довiдалися. А то все вiн. Вiн дав менi можливiсть i одружитися. Чи… ти й цього не знав?

Грегерс. Нi, i цього не знав. (Поплескавши його по плечi.) Любий Яльмаре, я не можу тобi висловити, як усе це мене тiшить… i мучить. Мабуть, все-таки я був несправедливий до батька… у дечому. Виходить, що в нього е серце. Виявляеться совiсть…

Яльмар. Совiсть?…

Грегерс.