Ляльковий дім (збірник)

Погляньте, погляньте, он усi гультяi повискакували з аптеки, дивляться на них, перешiптуються. Нi, це рiшуче не для моiх нервiв. І як може людина за таких обставин високо тримати прапор iдеi?…

Бернiк. Вони йдуть просто до нас. Слухай, Беттi, мое бажання – щоб ти була з ними якомога люб'язнiша.

Беттi. Ти дозволяеш, Карстене?

Бернiк. Так, так. І тебе теж прошу, Гiльмаре. Сподiваюсь, вони тут не довго лишатимуться. І прошу, ми будемо в своему колi, а тому жодних натякiв; нам треба всiляко стерегтися, щоб якось не вразити iх.

Беттi. О, який ти великодушний, Карстене!

Бернiк. Ну-ну, облишмо це!

Беттi. Нi, дай подякувати тобi i пробач менi, що я так погарячилася… Ти мав повне право…

Бернiк. Годi, годi, кажу!

Гiльмар. Ух!

Йоган Теннесен з Дiною i слiдом за ними Лона з Улафом входять у садок.

Лона. Добридень, добридень, любi моi!

Йоган. Скрiзь побували, оглядали старi мiсця, Карстене.

Бернiк. Так, так, багато змiн, еге ж?

Лона. Скрiзь позначаеться вiкопомна корисна дiяльнiсть консула Бернiка.

Ми побували i в парку, який ти подарував мiсту.

Бернiк. А, i там?

Лона. «Дар Карстена Бернiка» – красуеться над входом. З усього видно, ти тут перша персона.

Йоган. І судна в тебе чудовi. Я зустрiвся з капiтаном «Пальми», своiм давнiм шкiльним товаришем…

Лона. І ще ти спорудив новий будинок для школи. До речi, як я чула, мiсто завдячуе тобi також газовим освiтленням i водогоном.

Бернiк. Треба ж служити суспiльству, в якому живеш.

Лона.

Так, це чудово, зятю; зате до чого ж вiдрадно бачити, як люди тебе цiнують. Здаеться, я не з марнолюбних, та й то не могла втриматись i нагадала декому з наших спiврозмовникiв, що ми рiдня…

Гiльмар. Ух!

Лона. Ти на це ухаеш?

Гiльмар. Нi, я сказав: гм!..

Лона. Ну, та Бог з тобою, бiдолахо. А ви, здаеться, зовсiм самi сьогоднi?

Беттi. Так, сьогоднi ми самi.

Лона. Ми зустрiли на площi декого з «високоморальних», вони, видко, страшенно кудись поспiшали. Але ж нам ще не пощастило як слiд поговорити.

Вчора тут були цi три прокладачi нових шляхiв, та ще цей пастор.

Гiльмар. Ад'юнкт.

Лона. Я його зву пастором… Ну, що ви скажете про мою працю останнiх п'ятнадцяти рокiв? Хiба ж не молодець з нього вийшов? Хто б узнав у ньому тепер того навiженого, що втiк з батькiвщини?

Гiльмар. Гм!

Йоган. Ну, Лоно, не вихваляйся надмiру.

Лона. Коли ж е чим похвалитись! Та що там! Бiльше ж я нiчого, нiчогiсiнько корисного не зробила.