Ляльковий дім (збірник)

Плакала, я бачу. Значить, тобi вже вiдомо?

Беттi. Що вiдомо?

Гiльмар. Що скандал у повному розпалi. Ух!

Бернiк. Що це значить?

Гiльмар (входячи в кiмнату). Та от цi двое американцiв походжають по вулицях з Дiною Дорф.

Беттi теж переходить у кiмнату.

Беттi. Не може бути, Гiльмаре…

Гiльмар. На жаль, це так. Лона дiйшла навiть до такоi нетактовностi, що гукнула на мене, але я, звичайно, удав, нiби не чую.

Бернiк. І це, очевидно, не пройшло непомiченим?

Гiльмар. Ще б пак! Перехожi спинялись i дивилися нам услiд.

Чутка поширилася по мiсту, як огонь по степу, як пожежа в американських прерiях. У кожному домi стояли бiля вiкон, очiкуючи, коли вони пройдуть. З-за кожноi занавiски стирчали голови… Ух! Ти вже вибач, Беттi, що мене сiпае… Адже це жахливо впливае на нерви. І коли так триватиме, доведеться менi подумати про тривалу поiздку.

Беттi. Але ти мiг поговорити з ним i напоумити його…

Гiльмар. На вулицi? Нi, красненько дякую. Та й взагалi, як смiе ця людина появлятись тут.

Подивимось, чи не вгамують його трошки газети. Вибач, Беттi, але…

Бернiк. Ти кажеш, газети? Невже ти чув уже що-не-будь таке?

Гiльмар. Еге ж, не без того. Вийшовши вiд вас учора, я, заради своеi недуги, попрямував до клубу. І тiльки-но я ввiйшов, усi враз замовкли; значить, мова йшла про двох американцiв. Раптом входить цей нахаба редактор Гаммер i перед усiма, на весь голос вiтае мене з поверненням кузена-багатiя.

Бернiк. Багатiя?

Гiльмар. Авжеж, вiн так i сказав.

Я, певна рiч, як i слiд було, змiряв його поглядом i дав йому зрозумiти, що менi анiчогiсiнько не вiдомо про багатство Йогана Теннесена. А вiн каже: «Он як? Дивно! В Америцi звичайно щастить тим, кому е з чим почати, а ваш кузен, як вiдомо, поiхав туди не з порожнiми руками».

Бернiк. Гм! Зроби ти менi ласку…

Беттi (стурбовано). От бачиш, Карстене…

Гiльмар. Як би там не було, я через цього суб'екта не спав цiлу нiч. А вiн собi походжае тут по вулицях, нiби нiчого й не сталося.

І чом вiн там не загинув? Просто нестерпно, якими живучими виявляються деякi люди!

Беттi. Господи, Гiльмаре, що ти кажеш!

Гiльмар. Нiчого особливого. Як бачите – не зламав собi шию на залiзницi, не попався в лабети калiфорнiйському ведмедю або чорноногим iндiйцям… навiть не оскальпований… Ух, ось вони!

Бернiк (кинувши погляд на вулицю). І Улаф з ними!

Гiльмар. Ще б пак! Як не нагадати людям, що вони належать до першоi сiм'i в мiстi.