Виховання почуттів

Цей процес, що набув тодi великого розголосу, спричинився до запальних суперечок. Однак панi Моро припинила iх, на превеликий жаль пана Гамблена, який бачив у них користь для юнака – майбутнього юриста – i, ображений, залишив салон.

А втiм, не було нiчого дивного – це ж друг дядечка Рока! Згадавши дядечка Рока, заговорили й про пана Дамбреза, який недавно придбав маеток Ла Фортель. Але збирач податкiв устиг вiдвести Фредерiка вбiк, цiкавлячись його думкою про останню працю пана Гiзо[3 - Гiзо Франсуа П'ер Гiйом (1787—1874) – французький iсторик i полiтичний дiяч, що у 40-вiроки XIX ст.

фактично визначав антидемократичну полiтику Францii. Йому належить лозунг: «Збагачуйтесь – i ви станете виборцями».]. Усiм кортiло довiдатись, як справи у Фредерiка; i панi Бенуа спритно взялася розпитувати про дядька. Як там почуваеться любий родич? Од нього чомусь нема нiякоi чутки. Адже в старенького десь в Америцi е троюрiдний брат?

Кухарка доповiла, що паничевi подано iсти. Гостi з делiкатностi розiйшлися. А коли мати й син залишилися в залi самi, вона стиха запитала:

– Ну що?

Старий прийняв його дуже сердечно, але намiрiв своiх не виявляв.

«Де вона зараз?» – думав вiн. Дилiжанс котиться, i вона, мабуть, загорнувшись у шаль, дрiмае, схиливши чарiвну голiвку на суконну оббивку карети.

Вони вже пiднiмалися в своi кiмнати, коли хлопчина iз готелю «Сузiр'я Лебедя» принiс записку.

– Що там?

– Делор'е просить мене вийти до нього.

– А! Твiй товариш! – сказала панi Моро, зневажливо посмiхнувшись.

 – Справдi вибрав час!

Фредерiк вагався. Але дружба перемогла. Вiн узяв капелюха.

– Принаймнi, не барися там, – сказала мати.

II

Батько Шарля Делор'е, колишнiй пiхотний капiтан, вийшовши у вiдставку 1818 року, вернувся в Ножан, одружився i на грошi з посагу купив посаду судового пристава, яка ледве давала йому засоби до iснування. Розлючений тривалими несправедливостями, страждаючи вiд старих ран i весь час шкодуючи за Імператором, вiн виливав на своiх ближнiх гнiв, що душив його.

Не багатьох дiтей так часто шмагали, як його сина. Хлопець, хоч як його били, залишався непокiрливим. Коли мати пробувала за нього заступитися, батько поводився з нею так само суворо, як i з сином. Кiнець кiнцем колишнiй капiтан посадив його в свою контору, i хлопчина цiлими днями змушений був, зiгнувшись, переписувати справи, вiд чого праве його плече стало помiтно випинатися.

1833 року, на пропозицiю голови суду, капiтан продав контору.