Виховання почуттів

Дружина його вмерла вiд раку. Вiн переiхав у Дiжон; потiм, перебравшись у Труа, зайнявся вербуванням рекрутiв i, домiгшись для Шарля половинноi стипендii, вiддав його до Санського колежу, де з ним i зустрiвся Фредерiк. Але одному було дванадцять рокiв, а другому п'ятнадцять; до того ж роздiляла iх помiтна рiзниця характерiв i походження.

У комодi Фредерiка не переводилися всiлякi ласощi, були вишуканi речi, наприклад, туалетне начиння. Вiн любив ранками довго поспати, стежити, як лiтають ластiвки, читати драматичнi твори i, жалкуючи за вигодами домашнього побуту, вважав свое життя в колежi тяжким.

Синовi судового пристава воно здавалося прекрасним. Вiн так добре вчився, що вже пiд кiнець другого року його перевели до третього класу. Однак – чи то через убозтво, чи то через сварливу вдачу – вiн був оточений глухою недоброзичливiстю. Одного разу, коли в дворi перед гуртом учнiв середнiх класiв служник обiзвав його обiдранцем, вiн уп'явся кривдниковi в горлянку i задушив би його, якби не втрутилися три наглядачi.

Фредерiк у поривi захоплення кинувся його обнiмати. З того дня почалася iхня дружба. Прихильнiсть старшого, безперечно, тiшила марнославство малого, а старший вважав за щастя знайти таку вiдданiсть.

На час канiкул батько не брав його з колежу. Переклади з Платона, що випадково трапилися Шарлевi пiд руку, причарували юнака. Вiн захопився метафiзикою i швидко домiгся великих успiхiв, бо взявся за вивчення ii з молодечим запалом, з гордiстю пробудженого розуму.

Жуффруа, Кузен, Ларомiг'ер, Мальбранш, шотландцi – все, що знайшлося в бiблiотецi, було прочитано. Йому довелося вкрасти ключа, щоб доступитися до книжок.

Розваги Фредерiка були не такi серйознi. На вулицi Трьох Волхвiв вiн перемалював родовiд Христа, викарбуваний на однiй iз колон, а потiм зобразив i портал собору. Перечитавши середньовiчнi драми, вiн узявся до мемуарiв Фруассара, Комiна, П'ера де Летуаля, Брантома.

Образи, що постали в його уявi при цьому читаннi, так заполонили Фредерiка, що вiн вiдчув потребу iх вiдтворити.

Вiн плекав горду надiю стати згодом французьким Вальтером Скоттом. Тим часом Делор'е обмiрковував широку фiлософську систему, яка могла б мати необмежене застосування.

Вони говорили про все те на перервах у дворi перед повчальним написом пiд годинником; вони перешiптувалися про те у каплицi пiд носом у статуi Святого Людовiка; вони мрiяли про те саме в спальнi, що вiкнами виходила на цвинтар.