Виховання почуттів

– Привiтай цих панiв! Це сини перiв Францii! Я вожу з ними знайомство, щоб мене призначили послом!

– Який ви жартiвник! – зiтхнула мадмуазель Ватназ.

Вона попросила Дюссардье провести ii додому.

Арну подивився iй услiд, потiм повернувся до Фредерiка:

– Подобаеться вам ця Ватназ? Зрештою, ви в таких дiлах невiдвертi! Гадаю, ви приховуете своi захоплення?

Фредерiк, геть поблiднувши, став присягатися, що нiчого не приховуе.

– Таж невiдомо, чи маете ви коханку, – провадив Арну.

Фредерiковi хотiлося назвати наздогад абияке iм'я.

Та все це могли переповiсти iй. Вiн одказав, що справдi в нього немае коханки.

Торговець покартав його за це.

– Сьогоднi ввечерi вам трапилася добра нагода! Кожен вертаеться звiдцiля з жiнкою. Чому ж ви не зробили, як iншi?

– А ви? – сказав Фредерiк, не стерпiвши такого чiпляння.

– О! Я, мiй любий! Тут е рiзниця! Я ж вертаюся до власноi жiнки!

Вiн покликав кабрiолет i зник.

Приятелi подалися пiшки. Вiяв схiдний вiтерець. Обидва мовчали.

Делор'е шкодував, що не «блиснув» перед видавцем журналу, а Фредерiк поринув у тугу. Нарештi вiн зауважив, що бал видався йому безглуздим.

– А хто винен? Якби ж ти не покидав нас для свого Арну!

– Ет! Усе, що б я не затiяв, було б зовсiм нi до чого!

Але в клерка були своi теорii. Щоб чогось домогтися, досить лише сильно захотiти.

– Однак сам ти щойно…

– Чхати я хотiв на те! – вихопився Делор'е, обриваючи натяк. – Стану я зв'язуватися з бабами!

І вiн заходився викривати iхню манiрнiсть, iхню тупiсть; одне слово, вони йому осоружнi.

– Та не хизуйся! – сказав Фредерiк. Делор'е замовк. Потiм раптом запропонував:

– Хочеш, iдем у заклад на сто франкiв, що я вкоськаю першу-лiпшу?

– Згода!

Першою трапилась iм брудна жебрачка, i вони стали втрачати надiю, як раптом посеред вулицi Рiволi побачили високу дiвчину з пакуночком у руцi.

Делор'е пiдiйшов до неi пiд арками. Вона метнулася в бiк Тюiльрi й невдовзi вийшла на площу Каруселi, оглядаючись праворуч i лiворуч.

Потiм кинулась за фiакром; Делор'е наздогнав ii. Вiн iшов поруч неi й розмовляв, красномовно жестикулюючи. Нарештi вона взяла його пiд руку, i вони попростували вздовж набережних. Дiйшовши до Шатле, вони хвилин двадцять походжали туди-сюди по тротуару, немов два матроси на вахтi. Та ось вони перейшли Банкiвський мiст, перетяли Квiтковий базар i опинилися на Наполеонiвськiй набережнiй. Фредерiк слiдом за ними ввiйшов у пiд'iзд.