Виховання почуттів

Назустрiч траплялися то плоти, що починали хитатися на хвилях од пароплава, то якийсь безвiтрильний човен iз чоловiком, котрий ловив рибу; невдовзi хисткий туман розсiявся, вигулькнуло сонце, пагорок, що височiв на правiм березi Сени, став мало-помалу нижчати, а на протилежному березi, ближче до рiчки, з'являвся другий.

Його увiнчували дерева, з-помiж яких манячiли низенькi будиночки з iталiйськими дахами у виглядi терас. Бiля них виднiли пообгороджуванi новенькими парканами й залiзними штахетами садки, що спускалися схилом, газони, теплицi, герань у вазах, симетрично розставлених по перилах, на якi можна було зiпертися.

Не одному з тих, хто милувався на чепурненькi, такi затишнi притулки, хотiлось би стати iхнiм господарем, щоб прожити тут до кiнця днiв своiх iз хорошим бiльярдом, човником та подругою чи якимось iншим об'ектом заповiтних мрiй. Задоволення, що вiдчували люди вiд своеi першоi мандрiвки по водi, схиляло до вияву сердечних почуттiв. Витiвники почали жартувати. Залунали пiснi. Було весело. Подекуди задзвенiли чарки.

Фредерiк думав про кiмнату, в якiй вiн житиме, про план драми, про сюжети картин, про майбутнi любовнi захоплення. Вiн гадав, що щастя, на яке заслуговувала досконалiсть його душi, бариться. Вiн подумки декламував сумовитi вiршi; нетерпляче походжав по палубi; дiйшов до ii кiнця, де висiв дзвiн, i там, серед пасажирiв та матросiв, помiтив пана, котрий залицявся до якоiсь селянки; говорячи iй комплiменти, вiн крутив у руках золотого хрестика, що висiв у неi на грудях.

То був рокiв сорока кучерявий веселун. Його могутню постать щiльно облягала чорна оксамитова куртка, два смарагди ряхтiли на манжетах батистовоi сорочки, а широкi бiлi панталони звисали на якiсь незвичайнi червонi юхтовi чоботи iз синiми вiзерунками.

Його не бентежила Фредерiкова присутнiсть. Вiн кiлька разiв повертався до нього й пiдморгував, нiби закликаючи до розмови; потiм почастував сигарами всiх, що стояли довкола.

Проте, видно, нудьгуючи в тiй компанii, вiн одiйшов. Фредерiк попрямував слiдом за ним.

Спершу розмова точилася про рiзнi Гатунки тютюну, а далi цiлком природно перейшла на жiнок. Добродiй у червоних чоботях дав молодиковi кiлька порад; вiн висловлював рiзнi теорii, розповiдав анекдоти, покликався на власний досвiд i всю ту розтлiнну мову провадив батькiвським тоном, воднораз i простодушним, i забавним.