Виховання почуттів

І, щоб загладити вину, яку вiн вiдчував перед клерком, почав вихваляти його неабиякий розум.

– Справдi? А з вигляду вiн не такий молодець, як той, другий, прикажчик iз транспортноi контори.

Фредерiк уже проклинав Дюссардье: чого доброго, вона подумае, що вiн водиться з простолюдом.

Потiм пiшла мова про оздоблення столицi, про новi квартали, i стариган Удрi в числi великих дiлкiв назвав пана Дамбреза.

Фредерiк, користуючись нагодою показати себе з вигiдного боку, сказав, що вiн знайомий iз Дамбрезом.

Але Пеллерен вдався тут до фiлiппiк проти крамарiв: гендлюють вони свiчками чи грiшми, рiзницi мiж ними вiн не бачить. Далi Розенвальд i Бюр'е почали мiркувати про порцеляну; Арну розмовляв iз панi Удрi про садiвництво; Сомбаз, веселун старого гарту, втiшався тим, що кепкував iз ii чоловiка, називаючи його Одрi, йменням актора, потiм заявив, що вiн, певно, нащадок Удрi, рисувальника собак, бо на лобi в нього помiтна гуля цих тварин. Вiн навiть захотiв помацати його череп, але той не давався, бо носив перуку; i десерт завершився вибухами реготу.

Коли в саду пiд липами випили кави, покурили i кiлька разiв пройшлися по дорiжках, усе товариство рушило погуляти вздовж рiчки.

Зупинилися бiля рибалки, який чистив у своiм наметi вугрiв. Мадмуазель Марта захотiла на них подивитися. Рибалка висипав iх на траву; дiвчинка, впавши на колiна, почала iх ловити; вона i смiялася з утiхи, й покрикувала з ляку. Всi вугри порозповзалися.

Арну заплатив за них.

Потiм спало йому на думку покататися на човнi.

З одного боку обрiй почав блiднути, тодi як з другого затягувала небо широка оранжева заслона, все бiльше червонiючи над вершинами горбiв, що вже стали зовсiм чорнi. Панi Арну сидiла на великому каменi, спиною до заграви цiеi пожежi. Іншi тинялися тут i там; Юссоне, що стояв унизу на самому березi, пускав по водi камiнцi.

Повернувся Арну, вiн роздобув старого човна i, незважаючи на застереження наймудрiших, посадив у нього гостей.

Човен почав тонути, довелося висадитись.

У вiтальнi, обтягнутiй ситцем, уже горiли в кришталевих жирандолях свiчки. Старенька Удрi любiсiнько задрiмала в крiслi, iншi слухали пана Лефошера, що розводився про знаменитостi адвокатури. Панi Арну стояла самiтно бiля вiкна; Фредерiк пiдiйшов до неi.

Вони говорили про те саме, що й решта. Вона захоплювалась ораторами, а вiн вiддавав перевагу славi письменника.