Виховання почуттів

Сiзi не думав закiнчувати курсу; Мартiнон для дальшого придбання досвiду збирався в провiнцiю, де його буде призначено помiчником прокурора; у Пеллерена були намiри взятися до великоi картини на тему «Генiй революцii»; Юссоне на тiм тижнi мав читати директоровi театру Вiдпочинок сюжет п'еси i в успiховi не сумнiвався.

– Побудову драми буде схвалено! Пристрастi – досить я вже тертий, щоб на них розумiтися; а що стосуеться дотепностi – то це мiй фах!

Вiн пiдстрибнув, став на руки й кiлька разiв пройшов навколо стола.

Ця хлоп'яча витiвка не розвеселила Сенекаля. З пансiону, де вiн служив, його витурили за те, що вiн одлупцював якогось дворянського синка. Терплячи все бiльшi злиднi, вiн винуватив у тiм суспiльний лад, проклинав багачiв; своi почуття вiн виливав перед Режембаром, дедалi бiльше розчарованим, засмученим, вередливим. Громадянин удався тепер до бюджетних справ i звинувачував камарилью в тому, що вона втрачае в Алжирi мiльйони.

Вiн не мiг заснути, не зазирнувши в шиночок «Александр», тому й зник iще об одинадцятiй.

Решта розiйшлися пiзнiше; прощаючись iз Юссоне, Фредерiк дiзнався вiд нього, що панi Арну мала вернутися напередоднi.

Вiн подався в контору дилiжансiв замiнити квитка, щоб виiхати на день пiзнiше, i годинi о шостiй вечора прийшов до неi. Повернення ii, сказав воротар, вiдкладено на тиждень. Фредерiк пообiдав на самотi, а потiм тинявся по бульварах.

Над дахами простиралися довгi, мов шарфи, рожевi хмари; починали пiднiмати навiси над вiтринами крамниць; iз поливних бочок бризнула на пилюку вода, несподiвана свiжiсть мiшалася з пахощами кав'ярень, крiзь одчиненi дверi яких було видно серед срiбла й позолоти цiлi снопи квiтiв, що вiдбивалися в високих дзеркалах.

Повiльно рухалась юрба. Стоячи групами, розмовляли на тротуарах чоловiки; проходили жiнки, i в очах iхнiх була млiсть, а на обличчях та блiдiсть камелiй, якоi надае знемога вiд великоi спеки. Щось неосяжне було розлите в повiтрi, оповивало будинки. Нiколи Париж не видавався Фредерiковi таким чудовим. Вiн бачив у майбутньому лише нескiнченну низку рокiв, повних кохання.

Вiн зупинився перед театром Порт Сен-Мартен глянути на афiшу, а що робити йому було нiчого, то взяв квитка.

Грали якусь стару феерiю. Глядачiв було не густо; крiзь слуховi вiконця над гальоркою виднiлося небо – маленькi синi квадратики, а кенкети рампи утворювали суцiльну смугу жовтих вогнiв.