Виховання почуттів

Вiн бачив себе в залi суду зимового вечора, коли промова оборонця наближаеться до кiнця, коли обличчя присяжних блiдi, i пiд натиском збуреного натовпу трiщать перегородки; вiн промовляе вже чотири години, пiдсумовуе всi своi доводи, висувае новi i з кожною фразою, з кожним словом, з кожним жестом чуе, як нiж гiльйотини, вже завислий над обвинуваченим, пiдiймаеться дедалi вище; потiм бачив себе на трибунi палати депутатiв, вiн – оратор, на чиiх устах порятунок усього народу; вiн топить супротивникiв своiми риторичними фiгурами, розчавлюе однiею вiдповiддю; в голосi його чуються i громи, i музичнi iнтонацii, iронiя, пафос, гнiв, велич.

Вона також там, десь у натовпi, вона ховае пiд вуаллю сльози захоплення; потiм вони зустрiчаються; i вже нi розчарування, нi наклепи, нi образи не обходитимуть його, якщо вона скаже: «Ох, як чудово!» – i проведе по його чолу своiми нiжними пальчиками.

Цi образи, як маяки, сяяли на його життевому обрii.

Його збуджений розум став гнучкiший i мiцнiший. До серпня вiн замкнувся в себе вдома i склав останнiй iспит.

Делор'е, що на превелику силу пiдтягував його знову до другого iспиту в кiнцi грудня i до третього – в лютому, дивувався з його запалу. Ожили колишнi надii. Через десять рокiв Фредерiк повинен стати депутатом, через п'ятнадцять – мiнiстром. А чому ж нi? З його спадщиною, яка йому швидко дiстанеться, вiн зможе спершу заснувати газету; це буде початком; а далi час покаже.

Що стосуеться його, Делор'е, то вiн, як i ранiше, мрiяв про кафедру на юридичному факультетi i свою докторську дисертацiю захистив так успiшно, що заслужив похвали професорiв.

Через три днi пiсля нього Фредерiк захистив свою. Перед вiд'iздом на канiкули вiн вирiшив улаштувати пiкнiк i тим самим завершити суботнi збiговиська.

На тiй гулянцi в нього пiднявся настрiй. Панi Арну тепер була у своеi матерi в Шартрi.

Але незабаром вiн iз нею зустрiнеться знову i кiнець кiнцем стане ii полюбовником.

Делор'е, саме цього дня допущений до ораторських вправ на набережнiй Орсе, виголосив промову, що була зустрiнута гучними оплесками. Хоча звичайно стриманий, цього разу вiн пiдпив i за десертом сказав Дюссардье:

– Ти – людина чесна! Коли я розбагатiю, зроблю тебе своiм управителем.

Всi були щасливi.