Виховання почуттів

– Та нi! Ти помилився! – гукнула вона. – Треба праворуч!

Видно, вона була роздратована; все ii хвилювало. Нарештi, коли Марта заплющила очi, вона витягла букет i кинула його за дверцi, тодi, схопивши Фредерiка за рукав, другою рукою подала йому знак бiльше не говорити про це. По тому приклала до уст носову хусточку i вже не рухалась.

Два iхнi супутники, якi сидiли на передку, розмовляли про друкарню, про передплатникiв. Арну, неуважно правлячи, серед Булонського лiсу збився з дороги.

Далi iхали якимись вузькими алеями. Кiнь iшов ступою; гiлля дерев черкало вiдкидний верх екiпажа. В темрявi Фредерiк нiчого не бачив, крiм очей панi Арну; Марта лежала в неi на колiнах, i вiн пiдтримував iй голову.

– Ви вже втомилися тримати ii! – сказала мати.

– Нi! О, нi!

Повiльно пiдiймалися хмари куряви; проiжджали Отейль; всi будинки були вже позачинюванi; то тут, то там лiхтар освiтлював рiг муру, а далi знову поринали в темряву; раптом Фредерiк помiтив, що вона плаче.

Що це – докори сумлiння? Якесь бажання? Ця печаль, причини якоi вiн не знав, непокоiла його, як щось таке, що торкалося його самого; тепер мiж ними виник новий зв'язок, певна спiлка; вiн спитав ii якомога ласкавiше:

– Ви недобре почуваетесь?

– Так, трошки, – вiдповiла вона.

Екiпаж котився, i жимолость та бузок, простягти вiття за садовi паркани, сповнювали нiч млосними пахощами. Ряснi оборки ii сукнi закривали йому ноги.

Фредерiковi здавалося, що дiвчинка, яка лежала мiж ними, зв'язуе його зi всiм ii еством. Вiн нахилився до малоi й, вiдгорнувши ii гарне темне волосся, легенько поцiлував чоло.

– Ви добрий! – сказала панi Арну.

– Чому ви так думаете?

– Бо ви любите дiтей.

– Не всiх!

Вiн бiльше нiчого не сказав, лише простягнув до неi лiву руку й широко вiдкрив долоню, гадаючи, що й вона зробить те саме i iхнi руки зустрiнуться; потiм йому стало нiяково, i вiн прийняв руку.

Незабаром вибралися на брукiвку. Екiпаж поiхав швидше; газових рiжкiв ставало густiше – це був Париж. Перед будинком морського мiнiстерства Юссоне зiскочив iз передка. Фредерiк вийшов iз екiпажа тiльки тодi, коли заiхали в двiр; вiн притаiвся за рогом вулицi Шуазель i незабаром помiтив Арну, що повiльно йшов у напрямi бульварiв.

З наступного дня Фредерiк на повну силу взявся до роботи.