Виховання почуттів

Палуба була геть засмiчена, повсюди валялися горiховi шкаралупи, недокурки сигар, лушпайки груш, загорненi в папiр ковбаснi обрiзки; три столяри-червонодеревники в блузах стовбичили перед буфетом; арфiст у лахмiттi спочивав, зiпершись лiктем на свiй iнструмент; час од часу було чути, як у топку пiдкидають вугiлля, лунали вигуки, смiх; а капiтан усе ходив мостиком вiд одного машинного кожуха до другого. Простуючи до свого мiсця, Фредерiк штовхнув дверi в перший клас i потривожив двох мисливцiв iз собаками.

Перед ним постало нiби видiння.

Вона сидiла посерединi лави сама-одна; в усякому разi Фредерiк, заслiплений ii поглядом, не помiтив нiкого. Коли вiн проходив повз неi, вона пiдвела голову; вiн мимохiть нахилився i, сiвши трохи поодаль з того самого боку, де й вона, почав дивитися на неi.

На нiй був крислатий солом'яний капелюх iз рожевими стрiчками, що маяли на вiтрi за ii спиною. Чорне зашпилене волосся спускалося досить низько, торкаючись кiнчикiв довгих брiв, i, здавалося, любовно обнiмало овал ii лиця.

Поцяткована чорними крапками свiтла муслiнова сукня лежала рясними складками. Незнайомка була поглинена якимось вишиванням; ii рiвний нiс, пiдборiддя, вся ii постать чiтко окреслювались на тлi блакитного неба.

Поки вона залишалася в тiй самiй позi, вiн кiлька разiв пройшовся палубою, вдаючи цiлковиту байдужiсть, потiм зупинився бiля ii парасольки, прихиленоi до лави, i прикинувся, нiби стежить за човном на рiчцi.

Нiколи вiн не бачив такоi прекрасноi смаглявоi шкiри, такого звабливого стану, таких тонких пальцiв, що просвiчувалися наскрiзь.

Вiн дивився на ii робочий кошик iз таким зачаруванням, немов це було щось незвичайне. Як ii звуть, де вона живе, яке ii минуле? Йому хотiлося знати обставу ii кiмнати, всi ii сукнi, якi вона одягала, людей, котрi в неi бувають; i навiть бажання володiти нею зникало перед бажанням набагато глибшим, перед болiсною безмiрною цiкавiстю.

З'явилася негритянка з косинкою на головi, ведучи за руку вже величеньку дiвчинку. Дитина щойно прокинулась, i по щоках у неi котилися сльози.

Вона посадила дитину собi на колiна. «Дiвчина вередуе, а iй ось-ось уже сiм рокiв; мама бiльше не любитиме ii; надто часто прощають iй примхи». І Фредерiк радiсно слухав, нiби все те було для нього вiдкриттям, набутком якихось нових знань.

Певно, вона родом андалуска або креолка; чи не з островiв привезла вона з собою i цю негритянку?

Довга шаль iз лiловими смугами лежала у неi за спиною на мiднiй обшивцi борта.