Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

Інстинкт життя – це життя? Нi, життя – це щось спокiйне, розлоге, просте. Інстинкт життя – це поспiх i гонитва, прагнення мати все життя негайно, цiлком, протягом однiеi години. Цим так виповнений Париж i тому настiльки близький до смертi. Це чуже, чуже мiсто». У груднi того ж року Клара Вестгоф стала матiр'ю единоi доньки Райнера (однак незабаром дитину вiддано на виховання бабусi, бо iхне спiльне життя не було тривалим i через нестатки, i через неспокiйну вдачу Рiльке, що не мiг довго залишатися на одному мiсцi та бути прив'язаним до однiеi людини).

Доньку названо Рут (аж нiяк не випадковий збiг iз iменем героiнi популярного свого часу роману Лу Саломе).

Понад два роки тривало мовчання мiж Лу i Рiльке. Зрештою поет, не витримавши, переривае цю паузу. Адже «росiйська муза» була для нього поеднанням материнськоi уваги, пристрасного кохання, джерела порад у життевих буднях. Вона заприязниться з К. Вестгоф, i та часто гостюватиме у неi разом iз дочкою. Лу, зрозумiвши, що Рiльке постiйно страждае вiд тривоги та меланхолii, запропонувала йому пройти курс психоаналiзу.

Таке лiкування, ймовiрно, рекомендував i психоаналiтик В. фон Гебзаттель, який здружився з поетом у Парижi.

1903 р. виходять у свiт двi книги Рiльке про мистецтво – «Ворпсведе» та «Огюст Роден». Починаеться листування з Ф. Каппусом, яке триватиме до 1908 р. й потiм складе книгу «Листи до молодого поета». Лише кiлька рядкiв iз цiеi книги свiдчать про Рiльке як про мудрого наставника: «Перевiрте, яка причина спонукае Вас писати […] запитайте себе, чи довелося б Вам померти, якби писати Вам було заказано.

[…] Твiр мистецтва е прекрасним, коли вiн продиктований необхiднiстю». Тут i засторога проти метушнi та марнославства, i зрiле розумiння ролi непересiчноi творчоi особистостi.

Того ж року подорож до Італii (Генуя, Вiареджо), лiтнi канiкули у Ворпсведе. Пiд осiнь майже щоденнi розлогi послання до Лу. Зокрема 11 серпня в одному з них одкровення: «…мистецтво – це рiч завелика, i заважка, i задовга для одного життя, i тi, хто доживае до глибокоi старостi, виявляються все ще початкiвцями в ньому».

Восени Райнер переiздить до Рима.

17 березня 1904 р. в Римi завершено поетом переклад «Слова…» (роботу над ним було почато ще в груднi 1902 p.). Виходить книга прози Рiльке «Історiя про Господа Бога». Дописано псевдоiсторичну драму «Бiла княгиня», навряд чи призначену для сцени. З кiнця червня по грудень Райнер живе в Швецii, а потiм у Данii.

1905 р.