Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

Я так нiколи й не зважився назвати його дiдусем, хоча вiн часом був ласкавий зi мною i навiть кликав до себе, намагаючись вимовити мое iм'я жартiвливим тоном. А втiм, уся родина ставилася до графа шанобливо, але до тiеi шаноби домiшувався острах, лише в малого Ерiка стосунки зi старим господарем дому були теплiшi; часом те його око, що рухалося, швидко, по-змовницькому зиркало на дiдуся, i той вiдповiдав йому не менш швидким поглядом; iнколи iх можна було побачити пiд час довгого надвечiр'я у глибокiй галереi, де вони рука в руку мовчки ходили вздовж темних старих портретiв, знаходячи порозумiння, мабуть, якимсь iншим способом.

Натомiсть я майже цiлими днями блукав у парку, в буковому лiсi або в полi, а в Урнеклостерi, на щастя, були собаки, що завжди йшли зi мною; подекуди я натрапляв на дiм орендаря або на селянське обiйстя, де мiг поживитися молоком, хлiбом i садовиною, i, мабуть, безтурботно втiшався волею, принаймнi пiсля перших важких тижнiв, коли мене вже перестала лякати думка про вечiрнi сходини.

Я майже нi з ким не розмовляв, бо для мене великою радiстю була самота, лише iнколи казав щось собакам, i ми чудово розумiли одне одного. Зрештою, маломовнiсть була нашою нiби родинною рисою; я знав ii в батька й не дивувався, що тут за столом майже не розмовляли.

Щоправда, першi днi пiсля нашого приiзду Матильда Браге була дуже балакуча. Вона розпитувала батька про давнiх знайомих у мiстах за кордоном, згадувала давнi враження й розчулювалася до слiз, коли iй спадали на думку померлi приятельки i якийсь молодик, що, як вона натякала, кохав ii, але вона не могла вiдповiсти на його палке, безнадiйне почуття.

Батько ввiчливо слухав ii, часом кивав головою i вiдповiдав тiльки найнеобхiднiше. Граф на почесному мiсцi весь час невесело всмiхався, i обличчя його здавалося бiльшим, нiж звичайно, нiби на нього надягли маску. Часом вiн i сам озивався, нi до кого зокрема не звертаючись, i хоча говорив дуже тихо, його було чути в цiлiй залi: голос його трохи скидався на розмiрений, байдужий хiд годинника, а тиша навколо нiби вiдгукувалася на нього порожнiми iнтервалами, однаковими пiсля кожного складу.

Граф Браге вважав, що вiн виявляе особливу увагу до мого батька, коли розмовляе з ним про його померлу дружину, мою матiр. Вiн називав ii графинею Сибiлою, i кожна його фраза кiнчалася немов запитанням про неi. Не знаю чому, але менi здавалося, нiби йдеться про зовсiм молоду дiвчину в бiлому, яка щомитi може зайти до нас.