Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

Вони сидять на оксамитових стiльчиках, а iхнi ноги, як i великi порожнi чоботи, стоять рядком на гратках опалення. То дуже скромнi люди, вдячнi охоронцям у темних мундирах iз багатьма бляшками, що тi iх не виганяють. Та коли я заходжу, вони посмiхаються. Посмiхаються i ледь кивають головою. А потiм, коли я переходжу вiд картини до картини, не спускають iз мене погляду, весь час не спускають погляду, в якому перемiщалися i зливалися в одне погляди iх усiх. Отже, добре, що я не пiшов до Лувру. Я все вештався вулицями.

Господи, де я тiльки не побував, у яких мiстах, кварталах, на яких кладовищах, мостах i переходах. Десь я бачив чоловiка, що пхав перед собою вiзок iз городиною, вiн кричав: «Chou-fleur, chou-fleur»[44 - Цвiтна капуста (фр.).], i в тому «fleur» «eu» було якесь дивно тужливе. Поряд iз ним iшла незграбна, негарна жiнка i подеколи пiдштовхувала його. Коли вона пiдштовхувала, вiн кричав. Часом вiн i сам кричав, але не до речi, i йому вiдразу ж доводилося кричати знов, бо вони опинялися бiля будинку, де в них щось купували. Чи я вже казав, що вiн був слiпий? Нi? Отже, вiн був слiпий. Був слiпий i кричав. Але цi моi слова – не вся правда, я не врахував вiзка, якого вiн штовхав, i вдавав, нiби не почув, що вiн кричав про кучеряву капусту. Та хiба це мае якесь значення? А якби й мало, то хiба не через те, чим це все стало для мене? Я бачив тiльки старого чоловiка, вiн був слiпий i кричав. Ось що я бачив. Бачив.

Чи хтось повiрить, що бувають такi будинки? Нi, скажуть, що я прибрiхую, а цього разу всi моi слова правдивi, нiчого не пропущено i, звичайно, нiчого не додано.

Де б у мене взялися тi будинки? Вiдомо ж, що я бiдний. Вiдомо. Будинки? Але, якщо вже нi на крихту не вiдступати вiд правди, то були будинки, що вже не iснували там. Будинки, що iх розвалили дощенту. А ще? Були iншi будинки, що стояли поряд, високi сусiднi будинки. Мабуть, була загроза, що вони впадуть, вiдколи бiля них усе поваляли, бо оголену стiну пiдпирав цiлий ряд довгих просмолених щоглових колод, навскiс укопаних у звiльнений майданчик, засипаний будiвельним смiттям. Не знаю, чи я вже казав, що то була стiна. Отже, то була, так би мовити, не перша стiна збережених будинкiв (як можна було б подумати), а остання стiна колишнiх. Було видно ii внутрiшнiй бiк. Видно на рiзних поверхах стiни кiмнат, на яких iще трималися шпалери, подекуди виступ пiдлоги або стелi.