Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник)

Поряд зi стiнами кiмнат згори донизу лишилася брудно-бiла смуга, по якiй повзла, невимовно бридко звиваючись, немов черв'як, немов перетравлюючи те, що в нiй мiстилося, гола, в iржавих плямах труба для стоку нечистот. По краю перекриттiв лишилися сiрi, закуренi слiди вiд шляхiв, якими йшов свiтляний газ, i подекуди круто, зовсiм несподiвано, завертали на строкату стiну й пiрнали в чорну, нещадно пробиту дiрку. Та найдужче запам'яталися самi стiни. Цупке життя тих кiмнат не давалося, щоб його розтоптали. Воно ще було тут, трималося за вцiлiлi цвяхи, прилаштувалося на вузеньких дошках пiдлоги, позаповзало в недоруйнованi кутки, де збереглося трiшки внутрiшнього простору.

Його видно було в кольорах, якi воно повiльно, з року в рiк мiняло: блакитний – на зелений колiр плiсняви, зелений – на сiрий, а жовтий – на вилинялу, затхлу бiлiсть гнилизни. Воно не зникало i в свiжих мiсцинах, що лишилися вiд дзеркал, картин та шаф, бо постiйно наводило iхнi обриси i було все в курявi та павутиннi навiть у цих прихованих мiсцях, що тепер оголилися. Було воно в тих стяжках, що iх протирали, i в мокрих пухирях по краях шпалер, коливалося на вiддертих клаптях i проступало з бридких плям, якi утворилися хтозна-коли. І вiд тих стiн, колись синiх, зелених i жовтих, обрамлених лiнiями вiдламу зруйнованих простiнкiв, струмiв дух того життя, густий, стiйкий, затхлий дух, якого не мiг розвiяти нiякий вiтер. У ньому були i запах обiдiв, i дух хвороб, i останнiй подих умирущих, i роками настояний дим, i запах поту пiд пахвами, вiд якого вбрання стае дубуватим, i прикрий дух iз ротiв та сивушний сморiд давно немитих нiг. Був там iдкий сморiд сечi, i запах сажi, i сiрий чад пригорiлоi картоплi, i важкий, невитравний дух несвiжого смальцю. Був i солодкавий, стiйкий запах недоглянутих немовлят, i дух страху дiтей, що запiзнювалися до школи, i повiв хотi вiд лiжок змужнiлих хлопцiв. І багато iншого, що сочилося знизу, з провалля вулицi, а також просоченого згори, з дощем, який не бувае чистий над мiстами. Багато ще iншого занесли прирученi домашнi вiтри, що завжди вiють на тих самих вулицях, i ще багато такого, що невiдомо де взялося. Таж я вже казав, що зруйнували всi стiни, крiм останньоi? Саме про цю стiну я й розповiдаю весь час. Хтось подумае, нiби я довго стояв перед нею; але ж нi, можу заприсягтися: тiльки-но впiзнавши ii, я вiдразу кинувся тiкати. Бо це страшне, що я впiзнав ii. Я все впiзнаю тут, тому воно миттю опиняеться в менi, де почуваеться як удома.