Мартін Іден

Тiльки-но вiн схопить такий ритм i уява розправить крила, як раптом усе губиться в хаотичному вихорi звукiв, у яких Мартiн не мiг розiбратись, i уява, мов камiнь, падае на землю.

На мить йому спало на думку, чи не смiеться вона з нього. Вiн вiдчував у грi дiвчини щось вороже i силкувався вiдгадати, що хочуть сказати ii руки, торкаючись клавiш. Але вiдiгнав цю думку, як негiдну й несправедливу, i вiльно вiддався музицi. Знайоме солодке почуття охопило його. Ноги вже не були кам’янi, i самому йому стало легко-легко. Навколо розлилося величне сяйво; далi все зникло, i вiн полинув свiтами, любими серцю свiтами.

Знане й незнане переплелося в яскравому видивi. Вiн заглядав у невiдомi порти залитих сонцем краiн, блукав по базарах серед дикунiв, яких ще не бачило око цивiлiзованоi людини. Ось вiн чуе прянi пахощi островiв, як то бувало теплими безвiтряними ночами на морi, а от уже змагаеться в довгi тропiчнi днi з пiвденно-схiдним пасатом; позаду в морську блакить поринають увiнчанi пальмами кораловi острiвцi, а попереду такi самi кораловi острiвцi випливають з морськоi блакитi. Хутко, мов думка, виникають i зникають рiзнi картини. Одна мить – i вiн мчить на дикому конi по випаленiй сонцем пустелi Арiзони, ще мить – i вiн уже дивиться крiзь мерехтливу млу розжареного повiтря на бiлу гробницю калiфорнiйськоi Долини Смертi, а то враз починае веслувати серед напiвзамерзлого океану, де, вилискуючи на сонцi, височать велетенськi крижанi гори. Ось вiн лежить на кораловому островi пiд кокосовими пальмами, слухаючи нiжний спiв прибою. Ось палае синiм вогнем кiстяк давно затонулого корабля, i у вiдсвiтах полум’я пiд дзвiн гавайськоi гiтари та стукiт тамтамiв танцюристи танцюють гулу. То було жагучоi тропiчноi ночi. Вдалинi, на тлi зоряного неба, вимальовувався кратер вулкана, вгорi плив блiдий серп пiвмiсяця, а низько в небi горiв Пiвденний Хрест.

Мартiн був подiбний до еоловоi арфи: те, що вiн пережив i зазнав на своему вiку, було струнами, а потiк музики – вiтром, що торкався цих струн i примушував iх бринiти спогадами й мрiями.

Вiн не просто почував. Кожне вiдчуття набирало форми, кольору й блиску, i все, що виникало в його уявi, перетворювалось у щось величне й чарiвне. Минуле, теперiшне й майбутне зливалося в одне. І вiн полинув думкою у широкий живий свiт, шукаючи пригод i подвигiв заради Неi. І ось вiн уже з нею, вiн здобув ii, оповив руками й несе по краiнi своiх мрiй.

Рут, глянувши через плече на Мартiна, побачила вiдсвiт цих мрiянь у нього на обличчi.