Мартін Іден

– Це все пусте, – заспокiйливо вiдказав Артур. – Вам нiчого нас боятися. Ми люди простi. О, тут лист менi!

Артур пiдступив до столу, розiрвав конверта i почав читати, щоб дати гостевi змогу опам’ятатися. Гiсть зрозумiв це i був зворушений. По натурi вразливий i догадливий, вiн почав трохи заспокоюватися, хоч на вигляд ще був стривожений. Насухо витер чоло i озирнувся довкола, але в очах ще свiтився вираз дикого звiра, що боiться пастки. Опинившись у незвичних обставинах, вiн стерiгся того, що могло трапитися, не знав, що йому робити, розумiв, що поводиться нескладно, непокоiвся, що й у всьому iншому виявиться незграбою.

Йому, болiсно вразливому й надзвичайно самолюбному, крадькома кинутий з-понад листа лукавий Артурiв погляд був як нiж у серце. Вiн перейняв той погляд, та не дав узнаки, бо багато чого вже встиг навчитись, i насамперед дисциплiни. Однак цей погляд, як удар ножа, поранив його гордiсть. Вiн проклинав себе, що прийшов сюди, але вирiшив будь-що перетерпiти все до кiнця. Обличчя йому набрало суворого виразу, а в очах спалахнув войовничий вогник. Вiн упевненiше й уважнiше глянув навкруги, карбуючи в мозковi кожну дрiбницю витонченоi обстави. Його широко розплющенi очi не поминали нiчого: вони вбирали красу, що була перед ними, i поволi в них згасав войовничий вогник, а натомiсть займався теплий блиск. Хлопець завжди був чутливий до прекрасного, а тут було де виявити свою чутливiсть.

Картина на стiнi привернула його увагу.

Бурхливi хвилi вирували пiд стрiмкою скелею, збиваючись угору; над обрiем повисли темнi хмари, а далi, за пiнявим валом, на тлi вечiрнього передгрозового неба виднiла маленька шхуна, що змагалася з вiтром, круто перехилившись набiк, так що на палубi видно було кожну дрiбницю. Тут вiдчувалася краса, а краса вабила його невтримно. Вiн забув свою незграбну ходу i пiдiйшов дуже близько до картини. Краса зникла з полотна. На обличчi хлопцевi з’явився подив. Вiн, не розумiючи, дивився на те, що здавалося йому тепер безладною мазаниною, потiм ступив назад. Вмить уся краса ожила знову. «Це просто фокус», – подумав вiн, вiдходячи вiд картини, але, переймаючись потоком iнших вражень, який ринув на нього, все-таки обурився, що заради фокуса принесено в жертву стiльки краси. На малярствi вiн зовсiм не знався. Смак його виховувався на хромолiтографiях, де все було ясно й точно, хоч здалеку, хоч зблизька.