Мартін Іден

До грошей вiн ставився недбало, i в цьому теж виявлялася його широка натура. Вiн дав хлопчиковi монету – чверть долара й потримав малого трохи на руках, щоб заспокоiти. – Ну, а тепер бiжи купи собi цукерок та не забудь подiлитися з братиками й сестричками. Гляди ж, вибирай такi, щоб вистачило якнайдовше.

Сестра, схилена над балiею, пiдвела на мить розчервонiле обличчя i глянула на нього.

– Досить було б i десяти центiв, – мовила. – І завжди ти такий, не знаеш цiни грошам. Дитина тiльки об’iсться.

– Нiчого, сестричко, – весело вiдповiв вiн.

– Моi грошi самi знають собi цiну. Якби тобi не було так нiколи, я б тебе поцiлував на добридень.

Йому хотiлося бути ласкавим до сестри, – вона мала добре серце i по-своему, – Мартiн це знав, – любила його. Щоправда, з роками вона змiнилася, стала якоюсь дратiвливою. Це, певно, тяжка праця, купа дiтей та вiчна докучливiсть чоловiкова так змiнили ii, гадав вiн. Йому раптом спало на думку, що на нiй полишають слiди i гнилi овочi, i брудна бiлизна, i засмальцьованi мiдяки, що iх вона одержуе за прилавком.

– Ну, ходи вже снiдати, – грубувато сказала Гертруда, хоч у душi була вдоволена. З усiх своiх братiв, що розбрелися по свiту, вона найбiльше любила Мартiна. – А я таки поцiлую тебе, – додала вона, раптом розчулившись.

Вона пальцями стерла пiну спочатку з однiеi руки, потiм з другоi. Мартiн обняв ii за дебелий стан i поцiлував у вогкi, розпаренi губи. На очi iй навернулися сльози, не так з повноти почувань, як з кволостi та повсякчасноi перевтоми.

Гертруда вiдштовхнула його вiд себе, але Мартiн усе ж встиг помiтити ii сльози.

– Снiданок у печi, – поквапливо сказала вона. – Джiм, певно, теж уже встав. Я сьогоднi почала прати ще вдосвiта. Поiж та швидше забирайся з дому. У нас сьогоднi нелегкий день – Том нас кинув, i Бернардовi самому треба iхати возом.

Мартiн з важким серцем пiшов до кухнi. Червоне обличчя сестри i ii неохайний вигляд так i стояли йому перед очима. Може, вона й любила б мене, якби мала час, подумав вiн.

Але сердешна надриваеться на роботi. Ця тварюка, Бернард Хiгiнботем, примушуе жiнку стiльки працювати! А проте Мартiн почував, що в поцiлунку сестри не було нiчого красивого. Правда, цей поцiлунок був незвичайний. Протягом багатьох рокiв вона цiлувала його лише тодi, коли проводжала у плавання або коли вiн повертався. Але цей ii поцiлунок вiдгонив милом, i губи були якiсь млявi. Вiн не вiдчув швидкого й мiцного дотику уст.