Мартін Іден

Це був поцiлунок знесиленоi жiнки, що вiд перевтоми забула навiть, як цiлуються.

Вiн пригадав, як до замiжжя Гертруда могла танцювати цiлу нiч пiсля важкоi роботи в пральнi, байдужа до того, що така сама важка робота ii чекае й завтра. І тут вiн знов подумав про Рут, про солодку свiжiсть, що мусить бути в ii устах, як i в усiй ii iстотi, ii поцiлунок, певно, такий, як i потиск руки або погляд – мiцний i щирий. Вiн насмiлився уявити, що ii уста злилися з його, i вiдчув це так яскраво, що аж в очах потемнiло – йому здалося, що на нього посипався дощ трояндових пелюсток, i душа потонула в iхньому ароматi.

У кухнi вiн побачив Джiма, другого пожильця, котрий, нудьгуюче втупившись у просторiнь, нехотя iв вiвсянку. Джiм був пiдмайстром у слюсаря, легковажний i тупуватий, так що навряд чи мiг вiн сподiватися перемог у боротьбi за хлiб насущний.

– Ти чом не iси? – запитав вiн, коли Мартiн невесело схилився над холодною недовареною вiвсянкою. – Вчора, либонь, знов хильнув?

Мартiн похитав головою.

– А я напився, – хвастовито сказав Джiм i нервово засмiявся. – Набрався пiд зав’язку. А з якою дiвчиною був – розкiш! Бiллi довiв мене додому.

Мартiн кивнув, – це в нього був звичайний знак уваги до спiврозмовника, – i налив собi чашку простиглоi кави.

– Пiдеш сьогоднi танцювати до «Лотосу»? – запитав Джiм. – Буде пиво. Тiльки, коли прийде компанiя з Темскола, без бiйки не обiйдеться. Менi, звiсно, наплювати.

Вiн скривився i спробував кавою сполоснути рота.

– Ти знаеш Джулiю?

Мартiн похитав головою.

– Це моя любка, – пояснив Джiм. – Золото, а не дiвчина. Я б тебе з нею познайомив, та ти одiб’еш. Їй-бо, не знаю, що знаходять у тобi дiвчата. Аж прикро дивитись, як ти iх одбиваеш у хлопцiв.

– У тебе я не одбив ще жодноi, – байдуже вiдповiв Мартiн, аби тiльки як-небудь доснiдати без сварки.

– Нi, одбив, – заперечив Джiм.

– Нiколи я не мав з нею дiла. Пiсля того вечора анi разу з нею не танцював.

– А той вечiр i наробив усе! – скрикнув Джiм. – Ти тiльки глянув на неi, трохи потанцював, i цього було досить. Може, ти нiчого й не думав, але для мене то був кiнець. Потому вона й дивитись на мене не схотiла. Все про тебе питала. Якби ти захотiв, вона одразу прибiгла б до тебе.

– Але я не захотiв.

– То дарма. Я однак дiстав одкоша.